§ 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Прибуток на капітал — найважливіша категорія ринко­вої економіки, складна і багатогранна за своєю сутністю та кон­кретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про при­роду та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти дохо­дили висновнків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його без­посереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт тракту­вав прибуток як дохід на капітал, стверджуючи, що «дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком»[12]. Водночас, на думку вченого, «не виключено, що прибуток на капітал є лише іншим наймену­ванням для винагороди особливого виду праці, а саме праці по нагляду та управлінню. Однак прибуток абсолютно не схожий на оплату праці; він формується зовсім на інших засадах, безвід­носно до кількості, важкості чи складності праці по нагляду та управлінню. Він визначається у цілому величиною капіта­лу, що застосовується, і буває більшим або меншим у відповід­ності з цією величиною»[13].

Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що за­лишається після вирахування заробітної плати. Ґрунтуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.Б. Сей поділяв прибу­ток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за «талант, діяльність, дух порядку й керівницт­ва»). Дж. С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприє­мця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував при­буток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, резуль­тат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та пере­творену форму додаткової вартості, що виступає як породжен­ня всього авансованого капіталу.

Відомі економісти другої половини XIX ст. Е. Бем-Баверк та А. Маршалл звертали увагу на плату за ризик як складову при­бутку. Важливим кроком на шляху опису економічної природи прибутку стало дослідження відомого американського вченого Дж.Б. Кларка «Розподіл багатства» (1895). Розмежувавши два стани економіки (статистичний і динамічний), вчений ствер­джував, що у статистичній економіці формуються такі доходи, як заробітна плата, процент, рента та підприємницький дохід (оплата управлінської праці). Водночас, на думку американсь­кого дослідника, лише за динамічної економіки створюються необхідні умови для виникнення прибутку як специфічного виду доходу.

Необхідно зазначити, що в західній економічній літера­турі термін «прибуток», як правило, вживається у широко­му та вузькому розуміннях, а саме:

—  як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід);

—  як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід).

У XX ст. загальновживаним стало використання цього тер­міна у вузькому розумінні, яке витіснило ідентичне поняття підприємницького доходу. При цьому в економічній літера­турі утвердились такі підходи до трактування економіч­ної природи прибутку:

1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і не­визначеності. Цей підхід був започаткований відомим амери­канським економістом Ф. Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики. «За підприємницької системи економічну діяльність спрямовує спе­ціальний соціальний клас — бізнесмени, — писав дослідник. — Вони у строгому розумінні є виробниками, в той час як населен­ня просто забезпечує їх виробничими послугами»[14].

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововве­день. Зазначений підхід був обґрунтований відомим австро-аме- риканським дослідником Й. Шумпетером у книзі «Теорія еконо­мічного розвитку» (1912) на основі дослідження прибутку як по­тужної творчої сили розвитку ринкової економіки[15].

3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започатко­ваний американським економістом Е. Чемберліном, автором праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) та англій­ською дослідницею Дж. Робінсон, автором книги «Економіка недо­сконалої конкуренції» (1933). На думку цих дослідників, заумов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Водночас необхідно зазначити, що питання про монопольну скла­дову прибутку до цього часу залишається дискусійним.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринко­вих структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим до­ходом) і сукупними витратами фірми.

Рі? = 77? – тс,

де РИ — прибуток фірми; ТИ — виручка від реалізації; ТС — су­купні витрати.

Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бух­галтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (рис. 11.3). Економічний прибуток

Бухгалтерський прибуток

Рис. 11.3. Економічний та бухгалтерський прибуток фірми

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгал­терськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між вало­вим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з ура­хуванням нормального прибутку) витратами виробництва.

Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за вико­нання підприємницьких функцій, він входить до складу внут­рішніх витрат фірми.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов’язковими пла­тіжними зобов’язаннями.

Економічний прибуток — це надлишок від нормального при­бутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ре­сурсів, здійснити нововведення, ризикнути.

При його розрахунку можливі такі ситуації:

—  економічний прибуток є від’ємною величиною, що свід­чить про необхідність пошуку вигідніших шляхів застосування наявних ресурсів;

—  економічний прибуток є нульовим — це означає, що під­приємець отримує нормальний прибуток і альтернативне за­стосування вкладених засобів не збільшить його дохід;

—  економічний прибуток є додатною величиною, що засвід­чує ефективне використання ресурсів.

Виникнення економічного прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного вироб­ництва, що сприяє розширенню кола виробників і зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економі­чного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кілько­сті виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростан­ня економічного прибутку і т. ін. Таким чином, коливання економічного прибутку в близькій перспективі є надійним ме­ханізмом виявлення суспільних потреб та ефективного задо­волення їх на основі підвищення продуктивності праці, запро­вадження нововведень у сферу техніки, технології та органі­зації виробництва.

Існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку. Монопольний прибуток — при­буток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.

Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна гро­шова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку — це абсолютний обсяг прибутку в грошо­вому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості ка­піталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

П’ =—100%,

де П’ — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина аван­сованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функ­ціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох фак­торів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринко­вих цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше вияв­ляється в його функціях. До функцій прибутку належать:

—   облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

—розподільча, що характеризує прибуток як основне фінан­сове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;

—  стимулююча, що визначає прибуток як потужний моти­вуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

—  прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

—   прагнення отримати прибуток сприяє ефективному роз­поділу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень нау­ково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

—   прибуток є джерелом розширення суспільного виробни­цтва, примноження національного багатства та задоволення по­треб суспільства, що зростають.