§ 2. Економічний закон зростання потреб

Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінли­вий характер. На думку видатного українського дослідника М.Х. Бунге, «в ученні про потреби можна назвати найбільш прав­доподібними такі три положення: 1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не можливий; 2) роз­виток індивіда залежить від гармонійного розвитку притаман­них йому потреб; 3) розвиток суспільства передбачає відповід­ність між потребами приватних осіб, з яких складається суспіль­ний союз»[3].

Безперервний економічний і духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб.

Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізно­манітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяль­ності, нарощування виробництва економічних благ та поліп­шення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розви­ток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляєть­ся авангардна роль потреб, що знайшла відображення в еконо­мічному законі зростання потреб.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючи­ми можливостямиїхнього задоволення. Відповідно до цьо­го закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

Таким чином, потреби і виробництво перебувають у супереч­ливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потре­би у споживанні породжують стимули до виробництва. Вироб­ництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Вирі­шальний вплив людської діяльності і виробництва на формуван­ня потреб підкреслював відомий англійський економіст А. Мар- шалл. «Кожний новий крок вперед, — зазначав дослідник, — слід вважати результатом того, що розвиток нових видів діяль­ності породжує нові потреби, а не того, що нові потреби викли­кають нові види діяльності»[4].

Складний механізм взаємодії потреб і виробництва забезпе­чує безперервність суспільного відтворення (рис. 2.2). Особли­вості вияву економічного закону зростання потреб за сучасних умов пов’язані з гуманізацією соціально-економічного розвит­ку як визначальною ознакою формування постіндустріального суспільства. Удосконалення структури потреб відображає про­цес розвитку людської особистості та сприяє переходу:

—   від домінування матеріальних до пріоритетного розвит­ку духовних потреб, пов’язаних із творчістю, пізнанням, само­вдосконаленням;

—   від масового виробництва та споживання до індивідуалі­зації потреб та засобів їхнього задоволення;

—   від прагнення безперервного нарощування обсягів спожи­вання до розумного самообмеження;

—   від речової структури споживання до переважання у ній послуг. Рис. 2.2. Взаємовплив потреб і виробництва

Постійний процес удосконалення людської особистості, людська фантазія, конкуренція виробників і сучасні комуні­кації стимулюють безперервний розвиток та урізноманітнення потреб. Однак прагнення задовольнити зростаючі потреби кож­ного моменту наштовхується на відносну обмеженість ресурсів. Вирішення суперечності між невгамовністю та безмежні­стю потреб і обмеженістю ресурсів породжу є проблему ви­бору, визначає мету економічної діяльності (рис. 2.3).

Виявлення шляхів ефективного використання обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмеж­них потреб пов’язане з постійною оцінкою та вибором альтерна- Рис. 2.3. Проблема вибору як наслідок суперечності між без­межністю потреб та обмеженістю ресурсів

тивних варіантів розвитку господарської діяльності. Виявлен­ня потреб споживачів і вміння задовольнити ці потреби одно­часно з вирішенням завдань раціонального використання обме­жених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприєм­ницької діяльності. Сучасний бізнес не можливий без оволодін­ня вичерпною інформацією стосовно якісних параметрів, обся­гу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також актив­ного впливу на формування обсягів і структури споживання.