§ 4. Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу

Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозро- стаючої вартості дає формула його руху:

Г — Т — Г’,

де Г — авансовий капітал (гроші); Т — товарний капітал (товар); Г’ — авансовий капітал з приростом (гроші, Г + АГ).

Функціонуючи за схемою Г—Т—Г’, капітал безперервно по­вертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу про­ходить три логічно-послідовні стадії (рис. 11.4):

I  — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів ви­робництва (ЗВ) та робочої сили (РС));

II  — виробництво визначеної товарної маси;

III— продаж виробленої товарної продукції.

ЗВ < Г — Т• РС …в.

Т — Г’

І стадія II стадія III стадія

Рис. 11.4. Послідовні стадії та функціональні форми круго­обороту промислового капіталу

Кругооборот, промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і по­верненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругооборо­ту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу — це безперервно повторюваний круго­оборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі обороту різні частини промислового капіталу од­ночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.

Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.

Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повер­ тається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою

Т

п = —, <

де п — кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т — визначена одиниця виміру — рік (12 місяців); ? — тривалість одного обороту.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідов­но беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.

Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва про­тягом кількох виробничо-технологічних циклів, частина­ми переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Предмети праці — сировина, матеріали, комплектуючі, на­півфабрикати — беруть участь у виробничо-технічному циклі та повністю споживаються протягом одного такого циклу. їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо- технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивіль­няється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і зно­ву спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній і грошовій фор­мах.

Оборотний капітал — частина промислового капіта­лу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершено­го виробництва, готової продукції, грошових коштів (ут.ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вар- шість на новостворену продукцію протягом одного вироб­ничо-технологічного циклу.

Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту.

Водночас важливо зазначити, що прискорення науково-тех- нічного прогресу, ускладнення виробничих технологій, безпе­рервне генерування інновацій як визначальні чинники сучас­ного економічного розвитку успішних країн підривають основи класичної теорії обороту капіталу. Наголошуючи на принци­повій зміні ролі фактора часу в інформаційному суспільстві, сучасні дослідники звертають увагу на розмивання чіткої межі між основним та оборотним капіталами. Свідченням цього є зро­стання тривалості виробничого циклу в літако-, судно-, ракето­будуванні; яке продовжує життєвий цикл оборотного капіталу у цих галузях триває 2—3 роки. Водночас деякі види виробни­чого обладнання (комп’ютери, факси, ксерокси тощо) внаслідок швидкого морального зносу також функціонують 2—3 роки, що призводить до суттєвих змін у поділі витрат на капітальні та поточні.

Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру (рис. 11.5):

—  час обігу;

—  час виробництва.

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підви­щує норму прибутку.

З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:

П’ = –п 100%,

К

де П’ — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина аван­сового капіталу; п — кількість оборотів авансового капіталу зарік.

Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціо­нуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації. Час обороту промислового капіталу

Час обігу    Час виробництва    Час обігу —   Придбання та до­ставка обладнання, сировини, мате­ріалів;—   укладення кон­трактів з найма­ними працівни­ками    —  Перебування засо­бів виробництвау виробничих запасах;

—  робочий період (безпосереднє функціонування засобів виробни­цтва);

—  перерви у робо­чому періоді (тех­нологічні, організаційні, адміністративні) Реалізація ви­робленої товар­ної продукції та перебування її у товарних запасах

Рис. 11.5. Структура часу обороту промислового капіталу

Амортизація (від лат. amort — безсмертя або amortisatio — погашення) — термін, що використовується у двох значеннях:

1)   процес поступового перенесення вартості основного капі­талу на новостворену продукцію в міру його зношування;

2)   процес відновлення вартості основного капіталу за раху­нок цільового нагромадження грошових засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу (рис. 11.6).

Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середови­ща. Розмір фізичного зносу залежить від тривалості та інтен­сивності використання основного капіталу. Втрати від фізично­го зносу машин та обладнання можуть бути скорочені за раху­нок поточного та капітального ремонтів. Однак з часом можли­вості подальшої експлуатації засобів праці у зв’язку з погіршен- Рис. 11.6. Форми зношування основного капіталу

ням їхніх техніко-експлуатаційних властивостей поступово втрачаються.

Матеріально-речові елементи основного капіталу можуть зазнавати також морального зношування, зумовленого науко­во-технічним прогресом.

Моральне зношування основного капіталу — техніко-еко- номічне старіння його елементів, що виявляється у втраті до­цільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношу­вання першого та другого видів.

Моральне зношування першого виду зумовлене здешевлен­ням елементів основного капіталу внаслідок підвищення про­дуктивності праці в галузях, що виробляють машини та облад­нання подібні до тих, які використовується на діючих підприєм­ствах. Цей вид зношування не викликає потреби в негайній заміні старої техніки на нову, але свідчить про необхідність ак­тивнішого використання чаявного обладнання.

Моральне зношування другого виду зумовлене винайден­ням нових, ефективніших за наявні засобів праці, застосування яких покращує якісні характеристики та здешевлює продукцію, що випускається. Така форма морального зносу підриває кон­курентоспроможність підприємств і потребує заміни діючого за­старілого обладнання до закінчення терміну його фізичного зно­шування.

Амортизаційне відрахування — щорічне списання части­ни вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони висту­пають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою

А.-*

де Ар — річна амортизація; К — вартість основного капіталу; ? — термін (кількість років) служби основного капіталу.

Загальна сума грошей, призначена для відшкодування вар­тості зношеного основного капіталу, утворює амортизаційний фонд. Амортизаційний фонд — грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного ка­піталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізич­ного та морального зношування.

Норма амортизації — виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

А’ =—100 %, К

де А’ — норма амортизації; А — сума амортизаційних відрахувань за рік; К — вартість авансованого основного капіталу.

З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу ця формула набуває такого вигляду:

А’ = К + Р~Л 100%, Кп

де А’ — норма амортизації; К — початкова вартість основного капі- тнлу; Р — затрати на ремонт обладнання; Л — ліквідаційна вартість основного капіталу; п — нормативний строк служби основного ка­піталу.

Інтенсифікація виробництва у країнах з розвиненою еконо­мікою призводить до втрат амортизаційним фондом функцій фінансування відновлення основного капіталу в межах просто­го відтворення. За сучасних умов амортизаційні відрахування перетворюються на одне з найважливіших джерел нагрома­дження, виконуючи функції, аналогічні тим, які притаманні ка­піталізованій частині прибутку.

До основних методів амортизації належать:

1. Метод прискореної амортизації — така система її нараху­вання, за якої протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпа­ми втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці.

У цьому випадку використовують:

а)  незмінну річну норму амортизації відносно залишкової вартості засобів праці, яка поступово зменшується;

б) поступове скорочення річних норм амортизації відносно початкової вартості основного капіталу в міру подовження стро­ків його функціонування.

Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного і морально застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково-тех- нічного прогресу.

2.  Метод неприскореної амортизації — така система її на­рахування, за якої протягом економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих засобів праці.

Аналіз проблем неприскореної амортизації свідчить про не­можливість точного розрахунку її параметрів для конкретного засобу праці. При використанні звичайного рівномірного мето­ду нарахування амортизації ігнорують нерівномірність щоріч­ного спрацювання елементів основного капіталу протягом стро­ку їх служби. Тому з певним допущенням методом неприскоре- ної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод, згідно з яким амортизація нараховується пропорційно кален­дарному часу використання засобів праці. Водночас необхідно зазначити, що прямолінійний метод нарахування може бути як неприскореним (при збігові амортизаційного періоду з економі­чно раціональним строком служби), так і прискореним (якщо ця умова не виконується).

Державна амортизаційна політика є важливим чинником активізації інвестиційної діяльності підприємств за умов рин­кової економіки. Практика свідчить, що уряди розвинених країн світу активно використовують прискорену амортизацію та амор­тизаційні пільги з метою регулювання швидкості обороту основ­ного капіталу, інтенсифікації процесу його відтворення, впро­вадження досягнень науково-технічного прогресу, стимулюван­ня нововведень і зростання конкурентоспроможності національ­них підприємств. Так, у 1977 р. Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії скоротило терміни амортизації факсимільних апаратів з 10 до 5 років, спонукаючи користувачів купувати досконаліші моделі. Аналогічна ситуація виникла у 1978—1979 рр. у сфері робототехніки, коли були скорочені тер­міни амортизації високопродуктивних апаратів і покупці мог­ли протягом першого року експлуатації обладнання списати 25 % його вартості10.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ Основні терміни і поняття

Капітал. Речовий, людський, інтелектуальний і соціальний капітал. Промисловий, торговельний і позичковий капітал. Власний і залучений капітал. Реальний і фіктивний капітал. Капітал-власність та капітал-фун- кція. Національний та транснаціональний капітал. Венчурний капітал. Основний та оборотний капітал. Витрати виробництва. Зовнішні та внутрішні витрати. Альтернативні витрати. Витрати фірми у коротко-

10 Портер М., Такеути X., Сакакибара М. Японская экономиче­ская модель: Может ли Япония конкурировать? — М.: Альпина Биз­нес Букс, 2005. — С. 55—56.

строковому та довгостроковому періодах. Прибуток. Бухгалтерський та еко­номічний прибуток. Нормальний прибуток. Монопольний прибуток. Маса і норма прибутку. Кругооборот і оборот промислового капіталу. Швидкість обороту капіталу. Фізичне та моральне зношування основного капіталу. Амортизація. Норма амортизації. Амортизаційні відрахування. Приско­рена амортизація.

Контрольні запитання і завдання

1.  Охарактеризуйте основні концепції капіталу, сформовані у процесі розвитку економічної науки.

2.  Розкрийте сутність понять «людський капітал», «інтелектуальний капітал», «соціальний капітал».

3.  Охарактеризуйте конкретні форми існування капіталу.

4.  Проаналізуйте відмінності між основним та оборотним капіталом.

5. Що таке витрати виробництва? Які існують види витрат?

6.  У чому полягає економічна сутність прибутку?

7. Проаналізуйте основні форми прибутку.

8.  Як визначається норма прибутку?

9.  Яку економічну роль відіграє прибуток?

10.  Що таке оборот капіталу і чим він відрізняється від кругообороту?

11.Яких функціональних форм набуває промисловий капітал у процесі свого руху?

12.  Охарактеризуйте структуру часу обороту промислового капіталу.

13.  Що таке амортизація основного капіталу?

14.У чому сутність фізичного і морального зношування основного капі­талу?

15.  Які основні методи амортизації використовуються за сучасних умов?

16.  Розкрийте сутність та інструменти амортизаційної політики держави.

Література

1.  Беккер Г.С. Человеческий капитал // США: экономика, политика, идеология. — 1993. — № 11, 12.

2.  Беккер Г.С. Человеческий капитал и распределение времени // Че­ловеческое поведение: экономический подход. Избранные труды эконо­мической теории: Пер. с англ. — М.: ГУ ВШИЭ, 2003.

3.  Економічна теорія: Підручник / За ред. В.M. Тарасевича. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. —С. 153—155, 226—238.

4.  Єщенко П.С., Палкін П.Ю. Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2005. — С. 142—153.

5.  Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Обществен­ные науки и современность. — 2001. — № 3.

6. Маркс К. Капітал. — Т. 1—3 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.

7.  Мочерний C.B. Політекономія: Підручник. — К.: Вікар, 2005. С. 185—224.

Основы экономической теории: политекономический аспект: Під­ручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. К.: Знання-Прес, 2004. — С. 200— 208,209—224. Радаев В.В. Понятие капитала, формы капиталов и их конвертация // Общественные науки и современность. — 2003. — № 2.

10.  СмітА. Добробут націй. Дослідження про природу та причини доб­робут націй. — К.: Port Royal, 2004.

11.  Теория капитала и экономического роста: Учеб. пособие / Под ред. С.С. Дэарасова. — М.: Иэ-во МГУ, 2004.

12.  Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процвета­нию. — М.: ООО «Иэ-во А.С.Т.»: ЗАО «НПП «Ермак», 2004.

13.  Чу хно А А. Постіндустріальна економіка: теория, практика та їх значения для України, — К.: Логос, 2003. — С. 354—380.

14.  Шумпетер И. Теория экономического развития. — М.: Прогресс, 1982.

15.  Эдвинссон Л., Мэллоун М. Интеллектуальный капитал: определе­ние истинной стоимости компании // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология / Под ред. В. Иноземцева. — М.: Academia, 1999.

16.  Экономическая теория: Учеб. для студентов ВУЗ / Под ред. В.Д. Ка- маева. — М.: Гум. изд. центр «ВЛАДОС», 2004, — С. 135—142, 217—220.

17.  Bourdien P. Forms of Capital // The Sociology of Economic Life. Boulder, 2001.

18.  Shultz T.W. Capital Formation by Education // Journal of Political Economy. — 1960. —Vol. 68. — December.

19.  Nachapiet I., Choshal S. Social Capital, Intellectual Capital and the Organization Advantage // Academy of Management Review. — 1998. — Vol. 23.

20.  Knight F.H. Risk. Uncertainty and Profit. — Boston; N.Y., 1957.