§ 4. Монополія: причини виникнення, суть та основні форми

Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку еко­номіки, діяла у XVIII—XIX ст. На той час монополії були ви­нятком, існували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX—XX ст. почався бурхливий процес становлення і розвитку монополій, які зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій.

У чому полягають причини виникнення і розвитку монополій?

Ці причини пов’язані з дією об’єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологіч­ному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:

По-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва — максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги вироб­ництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод — монополію. Конкуренція і монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні і взаємообумовлюючі її характе­ристики.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови і досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону кон­центрації капіталу і виробництва.

Концентрація капіталу — це процес збільшення роз­мірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на роз­ширення виробництва.

Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація ви­робництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна бо­ротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних і середніх під­приємств виокремлюються кілька найбільших, які стають мо­нополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес центра­лізації капіталу.

Централізація капіталу — це збільшення розмірів ка­піталу внаслідок поглинання або об’єднання кількох рані­ше самостійних індивідуальних капіталів в один, більший.

Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація і централізація капіталу й виробницт­ва створили об’єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є транс­формація індивідуальної приватної власності.

В останній третині XIX ст. організаційно-економічна струк­тура виробництва була представлена переважно малими і серед­німи підприємствами індивідуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні до­сягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих за­водів, інших великих об’єктів. Однак жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв’я­зати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об’єднала капітали декількох підприємств.

По-п’яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації ви­робництва і створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрут­ство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно по­глинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об’єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов’язаність цих двох явищ-криз та монополій показує одну з причин при­скореної монополізації економіки.

Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних мас­штабів і монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Монополізація — це процес досягнення суб’єктом господа­рювання монопольного (домінуючого) становища на ринку то­вару, підтримання або посилення цього становища.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взає­мовідносин з іншими суб’єктами господарювання.

Конкретною формою монополізму є монополія.

Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.

Під економічною монополією розуміють велике підпри­ємство, фірму або об’єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання моно­польного прибутку.

Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче ста­новище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як резуль­тат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.

У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації.

Класифікація монополій

За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи — підприємницький та інституційний.

Підприємницький тип монополізму пов’язаний із розвит­ком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і вироб­ництва.

Інституційний тип монополізму пов’язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників.

Йдеться про неоднаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо. Отже, держава створює неоднакові правила «ринкової гри» для різних учасників. Такий тип моно­полізму існував ще на ранніх етапах розвитку капіталізму. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на почат­ку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на тор­гівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

За характером і причинами виникнення монополії поділя­ють на три типи:

—  монополія окремого підприємства;

—  монополія як угода;

—  монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягти монополії першого типу нелегко. Це абсолютна мо­нополія й існує вона рідко.

Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Він дає можливість швидко ство­рити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на рин­ку «єдиним фронтом», зводять нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах.

Монополія, що базується на диференціації продукту, ство­рює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розріз­няють природну, адміністративну та економічну монополію.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних при­чин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірма­ми. В її основі — особливості технологій виробництва й обслуго­вування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажа­на, бо при входженні в галузі інших фірм затрати на виготовлен­ня продукції зростуть. Причиною є «економія від масштабу» — чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв’язку і транспорту, послугах зв’язку. Ліквіда­ція чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні.

З природними монополіями тісно пов’язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає алмаз­ний синдикат «Де Бірс»

Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політи­ка, регулюється державою.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій дер­жавних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам ви­ключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого — це організаційні структури для державних підпри­ємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб’єкт господарюван­ня і між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Ра­дянського Союзу належала до найбільш монополізованих струк­тур. Більше того, існувала абсолютна монополія самої держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на па­нуючій державній власності на засоби виробництва. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економіч­них систем.

Економічна монополія. Її поява зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей госпо­дарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли заво­ювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два ос­новні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприєм­ства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий — набагато швидкий — базується на проце­сах централізації капіталу.

Основними організаційними формами економічних моно­полій є.

Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї сфе­ри виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну са­мостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну само­стійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збу­товою конторою. 257

Трест — це об’єднання низки підприємств однієї або де­кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, вироб­ничу і комерційну самостійність, тобто об’єднують виробницт­во, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає

9 Бнзилевич В. Д.

їм право брати участь у керівництві та привласнювати відповід­ну частину прибутку тресту.

В наші дні картелі, синдикати, трести втратили своє значен­ня й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капіталів ство­рюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, кон­гломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн — це об’єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об’єднання фінансовий конт­роль.

Конгломерат — це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені ком­панії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між со­бою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різно­рідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широ­ку автономію економічної діяльності; управління ними цент­ралізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кіль­кома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснен­ня виробничих проектів (розміщення великих займів, будівниц­тва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закін­чення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, пе­реплетення, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиб­лення процесів монополізації сучасної економіки.