§ 2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духов­них благ.

В економічній науці поряд з поняттям «фактори виробниц­тва» використовується і така категорія як «ресурси виробниц­тва». Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в про­цесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інак­ше кажучи, фактори виробництва — це «працюючіресурси».

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об’єднанні у певні гру­пи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуаль­них здібностей людини до праці. Під речовим фактором вироб­ництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має за­надто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбу­лися в структурі факторів виробництва за останні півтора сто­ліття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробни­цтва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він вихо­дить з класового підходу до аналізу природного процесу вироб­ництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що ство­рює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб’єкти суспільства.

Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класо- вих, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елемен­ти, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник нео­класичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома фактора­ми визначив четвертий — підприємницькі здібності щодо органі­зації та управління виробництва.

Чотирифакторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з’являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розши­рює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу фак­торів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприєм­ницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 5.7). Рис. 5.7. Фактори виробництва

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуаль­ною діяльністю людини, спрямованою на виробництво еконо­мічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувала­ся концепція «людського капіталу», згідно з якою праця освіче­ного та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібнос­тей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно вико­ристовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як су­купність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, ви­користовуваних для виробництва товарів та послуг.

Цей фактор виявляється в основному в двох формах: нату- рально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіта­лу представлений машинами, станками, обладнанням, споруда­ми, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які за- діяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у ви­гляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпо­чинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових еле­ментів виробництва та наймання робочої сили.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядає­ться як основоположний фактор виробництва, що має ряд спе­цифічних ознак:

—  по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором вироб­ництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею суші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн га, в тому числі площа сільсько­господарських угідь — 42 млн га;

—   по-друге, земля є невідтворюваним фактором виробниц­тва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природ­ного багатства його практично неможливо штучно відтворити;

—  по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробниц­тва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що сут­тєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподар­ського виробництва для суб’єктів господарювання;

—   по-четверте, земля як фактор виробництва при належ­ному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

—   по-п’яте, земля широко використовується і в несіль- ськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших ко­мунікацій, добування корисних копалин та ін.

В надрах землі України знаходиться близько 20 тис. родо­вищ 113 видів корисних копалин. За вартістю розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7,5 трлн дол. СПІА. Запаси залізних руд становлять понад 14 % загальносвітових, марганцевих — більше 43 % . Провідні позиції у світі Україна посідає і за запа­сами вугілля, титану, урану, графіту, сірки, калійних солей, каоліну, декоративного каменю тощо.

Все сказане вище дозволяє зробити висновок про те, що зем­лю як специфічний та невідтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спря­мована на отримання та систематизацію нових знань про при­роду, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді ство­рення нових засобів праці, впровадження прогресивних техно­логій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетво­рилась на головну продуктивну силу суспільства.

Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціо­нізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприєм­ницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань лю­дини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та вироб­ництвом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток еко­номічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспіль­ного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріа­льних та зростання інформаційних джерел економічної життє­діяльності людини. Тому значно зростає інформаційноміст- кість виробництва, праці та продукту.

У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна револю­ція переростає в інформаційну революцію, яка стає вирішаль­ним фактором економічного та соціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах те суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основі гос­подарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відста­вання та поступову деградацію.

Екологічний фактор виробництва. В другій половині XX сто­ліття у зв’язку із змінами в навколишньому природному сере­довищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також ство­ренням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологіч­ного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та ро­бочої сили.

Тривалий час природокористування здійснювалось люд­ським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збережен­ня та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлю­ваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне викори­стання природних ресурсів, охорону навколишнього середови­ща, а також на його відтворення.

Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшо­го значення як на мікро-, так і на макрорівні.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Прак­тика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих вихідну сировину та при- родозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, еконо­мічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підпри­ємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу.

Намакроекономічномурівні стало очевидним, що зростання су­спільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльності держави — продук­тивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу.

Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фак­тор виробництва, що характеризує діяльність людини стосов­но поєднання та ефективного використання всіх інших фак­торів виробництва з метою створення благ та послуг.

Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведін­ки суб’єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, нова­торство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результатив­ністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу.

Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів вироб­ництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємо­діють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний ви­робити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

Крім того, факторам виробництва властива взаємозамін­ність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробниц­тва! максимально можливим обсягом продукції, що виробляєть­ся за допомогою цього набору факторів, характеризує виробни­чу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів ви­робництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску про­дукції — з іншого.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

Я = ПЬ,К),

де 0 — обсяг випуску продукції; Ь — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція ма­тиме такий вигляд:

де С — витрати матеріалів; X — витрати інших факторів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 5.8).

У

Рис. 5.8. Графік варіантів використання факторів виробництва

X, Х2 X; X., X

Лінія Х1 — ХА характеризує рівень використання фактора А.

Лінія А —А — кількість продукту, який може бути отрима­ний при оптимальному використанні фактора А.

Лінія Я — (? характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А.

Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А — А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з над­лишком.