§ 4. Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс

Процес агропромислової інтеграції — це встановлення ста­лих прямих зв’язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей (промисловості, транспорту, сфери заготівлі, зберігання, переробки й реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).

Форми агропромислової інтеграції залежать від того, на яко­му рівні здійснюється цей процес. У масштабі всієї країни й у великих регіонах інтеграція виявляється через посилення між­галузевих зв’язків сільського господарства, формування і роз­виток галузевих та регіональних агропромислових комплексів. На рівні підприємств і районів агропромислова інтеграція вияв­ляється в утворенні різних агропромислових формувань — агропро­мислових підприємств, об’єднань і комбінатів, агрофірм, район­них агропромислових об’єднань, виробничих і науково-вироб­ничих систем.

Завдяки взаємозв’язку і взаємодії сільського господарства з іншими галузями народного господарства формується цілісна багатогалузева організаційно-економічна система, орієнтована на виробництво продукції із сільськогосподарської сировини та її реалізацію споживачам.

У результаті поглиблення агропромислової інтеграції фор­мується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс — це організаційно-еконо­мічна форма інтеграції сільськогосподарських і промисло­вих видів діяльності; сукупність галузей народного госпо­дарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до спо­живача, а також виробництвом відповідних засобів вироб­ництва.

Структура АПК визначається особливостями сільськогос­подарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів — природно-біологічних і соціально-економіч- них. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:

I  — ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами вироб­ництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ре­монтні й меліоративні роботи;

II  — аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господар­ство;

III  — переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіган­ням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогос­подарської продукції;

IV  — виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які за­безпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, — шляхово-транспортне господарство, зв’язок, складське і тар­не господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побу­тові об’єкти, в т. ч. заклади охорони здоров’я таін. (рис. 12.14). Рис. 12.14. Взаємозв’язок галузей АПК

В Україні склалася структура АПК, характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях І і II сфери, тобто в самому сільському господарстві й виробництві засобів виробництва; у переробній (III) сфері задіяно непропорційно мало ресурсів (включаючи оптову і роздрібну торгівлю). Недо­статньо також розвинута виробнича і соціальна інфраструкту­ра (IV сфера). Усе це зумовлює і недостатню загальну ефек­тивність АПК, значні втрати продукції на шляху до спожива­ча. Підраховано, що якби всю продукцію, вироблену в сільсько­му господарстві України, було збережено і своєчасно перероб­лено, то приріст обсягу виробництва і продовольства становив би не менше як 25 % , а за деякими видами — 35—40 % . У краї­нах з розвинутою ринковою економікою структура АПК знач­но відрізняється за рахунок більшої питомої ваги III сфери (на­самперед харчової промисловості, системи торгівлі, громадсь­кого харчування).

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших сек­торів народного господарства України. Тут зосереджено близь­ко ЗО % основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному гос­подарстві; виробляється третина національного доходу, фор­мується 70 % роздрібного товарообігу. Продукція АПК є од­нією з основних статей експорту. Порівняльні переваги україн­ської економіки зосереджуються головним чином у сільсько­му господарстві. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних мож­ливостей АПК. Основними складовими цього потенціалу є кон­центрація найродючишіх у світі чорноземів (понад 65 % ґрун­тового покриву країни), достатньо висока кваліфікація і відо­ма у всьому світі працелюбність українських селян. За умов інтенсивного розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн — основних виробників сільсько­господарської продукції та продовольства для населення. Дослідження підтверджують, що використання значних наяв­них можливостей України для виробництва продовольства може забезпечити найближчими роками не тільки розв’язання продовольчої проблеми в країні, а й створити значний експорт­ний потенціал.