§ 6. Альтернативні теорії вартості

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виро­стають інші категорії, в тому числі ціна, прибуток, попит, про­позиція та інші. Вона пронизує весь комплекс економічних зв’язків, що виникають в процесі суспільного відтворення ма­теріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб’єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Водночас вартість виконує важливу обліково-інформативну функцію. Вся статистика, комерційна і виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в економіці, подається че­рез вартісні показники у їх грошовому вираженні. Нарешті, су­часна інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює і відповідну інтернаціоналізацію категорії вартості.

Тому аналіз теорій вартості, оцінка їх надбань та окреслен­ня перспектив мають важливе значення не тільки для вдоско­налення системи економічних знань, а й для розв’язання деяких сучасних суспільно-господарських проблем нашої країни.

В економічній науці існує кілька теорій вартості, в тому числі: факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності та інших (рис. 5.15).

Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача

Рис. 5.15. Основні теорії вартості

Однак, незважаючи на різноманіття концепцій вартості, ро­зуміння її сутності формувалося під впливом двох найпоширені­ших теорій: класичної теорії трудової вартості та маржина- лістської теорії граничної корисності. Представники трудової теорії вартості визначали вартість товару за витратами суспіль­но необхідної праці, теорії граничної корисності — за ступенем корисності речі для споживача.

Трудова теорія вартості була започаткована представни­ками англійської класичної політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, а згодом була доповнена і завершена К. Марксом.

Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є пра­ця, яка становить субстанцію або внутрішній її зміст. Поділив­ши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що кон­кретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абст­рактна — вартість. При цьому, за Марксом, джерелом вар­тості не можуть бути витрати минулої праці, втілені в засобах виробництва. Лише витрати живої абстрактної праці найма­ного працівника створюють в товарі вартість і додану вартість.

На основі монофакторної концепції джерела додаткової вар­тості К. Маркс прагнув теоретично обґрунтувати сутність та при­чини експлуатації найманих працівників. В цьому полягає пев­на односторонність та ідеологічна заданість марксової теорії вар­тості, яка завадила йому більш повно врахувати досягнення де­яких своїх попередників та сучасників, а також відобразити різ­номанітність та суперечливість реальної дійсності.

Аніскільки не применшуючи заслуг К. Маркса в розвитку теорії вартості, варто визначити, що вона не позбавлена ряду недоліків і не може розглядатися як всеохоплююча і вичерпна концепція в економічній науці.

Так, основний постулат К. Маркса про працю як єдине джере­ло вартості не поділяють багато сучасних економістів, вважаю­чи, що у створенні вартості беруть участь усі фактори виробниц­тва, в тому числі праця, земля, підприємницькі здібності тощо.

У трудовій теорії вартості недостатньо приділено уваги і взає­мозв’язку вартості та споживчої вартості, насамперед, впливу останньої на величину вартості товару. До того ж К. Маркс ото­тожнював споживчу вартість і корисність, що ускладнювало аналіз ролі корисності в теорії вартості.

Відповідно до марксистської теорії вартість створюється пра­цею робітників лише у сфері матеріального виробництва. Такий підхід зумовив розмежування економіки на виробничу і неви­робничу сфери і, відповідно, поділ праці на продуктивну і не­продуктивну, яка не створює ні вартості, ні доданої вартості. Це, у свою чергу, слугувало в командно-адміністративній економіці теоретичним обґрунтуванням ставлення до невиробничої сфери як до другорядної, малозначущої, зумовило залишковий прин­цип фінансування її галузей (освіти, охорони здоров’я, науки, культури), яке підкріплювалося концепцією непродуктивності зайнятої там праці. Звідси гіпертрофована увага до розвитку в радянській економіці сфери матеріального виробництва і, насам­перед, виробництва засобів виробництва.

Вказані обставини дали можливість інтерпретувати трудо­ву теорію вартості як виробничо-витратну теорію, яка на прак­тиці породжує диктат виробника над споживачем.

У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала широке поширення принципово нова кон­цепція вартості — маржиналістська теорія граничної кори­сності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Г. Гессен, В. Паретотаїхні прихильники вважа­ли, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб’єктивно- психологічна думка споживача щодо його корисності.

Відповідно до маржиналістських поглядів суб’єктивна цін­ність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто наяв­ного запасу та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості. Ступінь ко­рисності кожної нової одиниці блага залежить від уже наявного запасу подібних одиниць. Потреба в нових одиницях блага зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додат­кової одиниці блага зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб’єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю гра­ничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб’єкта. Цей стійкий взаємозв’язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.

Гранична корисність — це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи по­слуги.

Теорія граничної корисності та ідеї маржиналізму справили суттєвий вплив на розвиток теорії вартості і світової економіч­ної науки в цілому. Перш за все вони виходили з того, що аналіз економічних процесів слід розпочинати не з виробництва, а з вивчення потреб людей, з пошуку критерію оцінювання ступе­ня корисності благ. Тим самим економічні дослідження були повернені обличчям до окремої людини, її потреб, попиту, мо­тивів господарської поведінки.

Категоріально-понятійний апарат, математичні методи до­слідження та інші концептуальні положення маржиналізму ста­ли невід’ємними елементами методології сучасного неокласич­ного напряму в економічній науці і, перш за все, її важливого розділу — мікроекономіки.

Проте, маржиналістська теорія граничної корисності, побудо­вана, як і теорія трудової вартості, на моністичному підході до ви­вчення природи вартості, також не стала загальною та заверше­ною теорією.

Якщо зіставити теорію трудової вартості з теорією гранич­ної корисності, то вони нібито заперечують одна одну: перша визначає вартість товару лише затратами праці, друга — лише за ступенем його корисності для споживача. Це надавало обом теоріям (у тому вигляді, як вони були сформульовані засновни­ками) однобічного характеру, і вони, таким чином, не врахову­вали реалій економіки.

Тому на рубежі XIX і XX століть деякими економістами були зроблені спроби синтезувати обидві ці теорії. Першу таку спро­бу зробив відомий англійський економіст А. Маршалл, який вважав, що у формуванні вартості товару слід врахувати рівною мірою як витрати виробництва, так і корисність товару. Він ви­словив це таким чином: «Ми могли б на рівні й підстави спере­чатися про те, чи корисність, чи витрати виробництва регулю­ють вартість, як і про те чи верхнє, чи нижнє лезо ножиць роз­різає шмат паперу». Відійшовши від пошуку єдиного джерела вартості та поєднавши теорію витрат з теорією граничної корис­ності на основі попиту та пропозиції, А. Маршалл тим самим по­клав початок неокласичному аналізу в економічній науці.

Видатний український економіст М.І. Туган-Барановський вважав теорії трудової вартості і граничної корисності не таки­ми, що виключають, а такими, що доповнюють одна одну. Пра­цю і граничну корисність він подав як об’єктивний і суб’єктив­ний фактори, що формують вартість. Будь-який господарський процес не виключає ні об’єктивну, ні суб’єктивну сторони, він має обидві сторони. Трудова теорія вартості виявила об’єктивні, теорія граничної вартості — суб’єктивні фактори цінності, а справжня теорія вартості має поєднувати і те, й інше.

В українській економічній науці того часу поряд з М.І. Туганом- Барановським проблему вартості досліджували й інші відомі економісти, яких умовно можна поділити на певні групи. При­хильниками трудової теорії вартості були Н. Зібер, Л. Федоро­вич, І. Міклашевський; суб’єктивно-психологічної теорії цінно­сті — Є. Слуцький, Н. Бунге, Р. Орженецький, А. Білімович, Д. Піхно; синтезу цих двох підходів — А. Антонович.

Об’єктивний аналіз дає підстави для висновку, що вартість виступає результатом поєднання в товарі двох чинників — ви­трат праці і його корисності. Вона водночас є категорією вироб­ництва і категорією обміну. Оскільки на створення товару потрібні матеріальні й трудові витрати, то вартість, закладена в ньому, є категорією виробництва. Але через те що на ринку вартість не тільки виявляє себе, а саме тут остаточно визначаєть­ся її величина відповідно до ступеня корисності товару і попиту на нього, вона є також категорією обміну. Ринкова вартість (ціна), за якою реалізуються товари, ніби синтезує виробничі й ринкові системовизначальні фактори, за допомогою яких вона форму­ється.

І сьогодні пошук шляхів синтезу цих теорій є одним із пріо­ритетних наукових напрямів подальшого розвитку теорії вар­тості.