§ 5. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості

Основоположною категорією товарного виробництва є «то­вар». Однак історично та логічно цій категорії передувала кате­горія «благо».

Благо — все те, що здатне задовольняти людські потре­би, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.

Блага поділяють на економічні та неекономічні.

Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (наприклад, по­вітря, морська вода, сонячне тепло та ін.).

Економічні блага — це блага економічної (трудової) діяль­ності людини, які існують в обмеженій кількості.

Економічні блага дуже різноманітні. Залежно від критеріїв їх можна класифікувати на такі види (рис. 5.14).

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару. Рис. 5.14. Класифікація економічних благ

Товар — це економічне благо, що задовольняє певну по­требу людини і використовується для обміну (купівлі— продажу на ринку).

Згідно з класичною теорією найважливішими характерис­тиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну спожив­чу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна пра­ця виробника.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості.

Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в еко­номічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започаткована ще класиками політичної економії — Ада- мом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом була завершена Карлом Марксом і його прихильниками.

Однак у сучасній неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властиво­стей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як «ко­рисність», «цінність» та «рідкість» товару.

Якщо порівнювати категорії «споживча вартість» і «корис­ність», то на перший погляд ці категорії є синонімами, між ними немає різниці. Вони ніби виражають одне і те саме — здатність економічних благ задовольняти потреби людини, бути корисни­ми для неї. Але це не зовсім так. У класиків споживча вартість є об’єктивною, абстрактною якістю будь-якого товару або послу­ги, які виробляються для того, щоб задовольняти людські по­треби. Отже, споживча вартість для них — це природна корис­ність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини.

Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вар­тості, поняття чисто суб’єктивне, індивідуальне для кожної кон­кретної людини. Вона показує ступінь задоволення або при­ємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.

Один і той самий товар з однаковою споживчою вартістю може мати зовсім різний ступінь корисності для окремих спо­живачів. Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голод­ної людини, цигарки — для людини, що палить, і тієї, яка не палить, та ін. Але всі ці товари, незалежно від різної корисності для різних людей, не втрачають своєї об’єктивної основи — спо­живчої вартості.

Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом пода­ють як цінність. Тому цінність для них категорія суб’єктив­на. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб’єк­тивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.

Люди оцінюють товари та послуги не тільки тому, що на ви­робництво їх витрачена суспільно необхідна праця, а й тому, що вони мають корисність. З їхнього погляду, лише корисність то­варів та послуг може надавати затратам праці так званого су­спільно-необхідного характеру. Отже, цінність є водночас функ­цією витрат праці і функцією корисності.

Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визнання відбивається в ціні. Ціну можна вважати формою грошового ви­раження вартості й цінності товару.

Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так само як цінність — рушійний мотив для споживача.

З позицій неокласичних поглядів, цінність благ залежить також і від їхньої рідкості, тобто від жагучості потреб та запасу (кількості) благ, які здатні ці потреби задовольняти.

Рідкість — характеристика економічних благ, що відобра­жає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рід­кісні порівняно з потребами в них.

Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант. Але води достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких набагато менша для задоволення життєвих по­треб, адже без них можна взагалі обійтися, оцінюються людьми дорожче, ніж вода.