§ 4. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Форма суспільного виробництва — це певний спосіб орга­нізації господарської діяльності.

Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натураль­ну і товарну. Історично першою формою суспільного виробниц­тва було натуральне господарство (рис. 5.12). Рис. 5.12. Основні риси натурального господарства

Натуральне господарство — такий тип організації ви­робництва, при якому люди виробляють продукти для за­доволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво — це така форма організації су­спільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарства.

В товарному господарстві між виробниками існують не без­посередні господарські зв’язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і про­позиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.

Які причини зумовили виникнення і функціонування товар­ного виробництва, товарних відносин?

По-перше — наявність суспільного поділу праці, за якого відбу­вається спеціалізація виробників на виготовленні певних про­дуктів або на певних видах діяльності. Там, де немає суспільного поділу праці, не може бути і товарного виробництва, товарно-гро- шових відносин. Без поділу праці, без якісної диференціації тру­дової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів.

По-друге — наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості гос­подарюючих суб’єктів спочатку була приватна власність на за­соби виробництва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші). Продукти праці протистоять один одному як товари, якщо вони вироблені економічно самостійни­ми виробниками, що самі розпоряджаються результатами своєї праці. Тобто якщо товаровиробник водночас є і товаровласни­ком. Власник самостійно вирішує на свій страх і ризик, що, де, коли і скільки виготовляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах. Тобто економічна відокремленість зумовлює наявність сильно визначеного економічного інтересу суб’єкта і свободу вибору ним господарської діяльності.

Таким чином, дві обов’язкові передумови необхідні для ви­никнення і функціонування товарного виробництва — наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення вироб­ників. І якщо суспільний поділ праці створює об’єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і роз­винуте.

Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспіль­ствам (рис. 5.13).

Розвинута форма товарного виробництва — це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, засно­ваний на великій приватній власності, найманій праці й ма­шинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

Проста й розвинута форми товарного виробництва мають спільні риси і відмінності (рис. 5.13).

У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у все­світньому масштабі.

Це зумовлено такими причинами:

по-перше, процесом подальшого поглиблення суспільного розподілу праці всередині національної економіки, що супро­воджується виникненням нових галузей виробництв (електро­ніка, біотехнологія, космічна техніка, телекомунікації, інфор­матика та ін.);

по-друге, тенденцією розширення товарних відносин у сфері нематеріального виробництва, що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб людини; Рис. 5.13. Спільність і відмінність простого й розвинутого то­варного виробництва

по-третє, швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці;

по-четверте, завдяки процесу інтернаціоналізації, розши­ренню всесвітніх економічних зв’язків товарне виробництво, дедалі більше набуває всесвітнього характеру.

Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку рин­кової економіки.

Ринкова економіка — одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, що не має альтернативи в оглядній історичній перспективі. Тому економіка, яка відкидала не­обхідність розвитку товарного виробництва, ринкових відносин, відкидала і досягнення світової цивілізації, чим прирікала себе на саморуйнування, як це трапилося з командно-адміністратив- ною економікою в колишніх соціалістичних країнах. Тому вихід із кризи й економічний розвиток України полягає у створенні розвинутої ринкової економіки, інтегруванні її у світове ринко­ве господарство.