§ 2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок
Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва.
Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
В економічній науці поряд з поняттям «фактори виробництва» використовується і така категорія як «ресурси виробництва». Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва — це «працюючіресурси».
Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об’єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.
Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.
Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб’єкти суспільства.
Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класо- вих, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві.
У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий — підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.
Чотирифакторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з’являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 5.7). Рис. 5.7. Фактори виробництва
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.
Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.
Цей фактор виявляється в основному в двох формах: нату- рально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які за- діяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.
Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.
При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:
— по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею суші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь — 42 млн га;
— по-друге, земля є невідтворюваним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити;
— по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для суб’єктів господарювання;
— по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;
— по-п’яте, земля широко використовується і в несіль- ськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін.
В надрах землі України знаходиться близько 20 тис. родовищ 113 видів корисних копалин. За вартістю розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7,5 трлн дол. СПІА. Запаси залізних руд становлять понад 14 % загальносвітових, марганцевих — більше 43 % . Провідні позиції у світі Україна посідає і за запасами вугілля, титану, урану, графіту, сірки, калійних солей, каоліну, декоративного каменю тощо.
Все сказане вище дозволяє зробити висновок про те, що землю як специфічний та невідтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати.
Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.
Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію, природокористування), збагачує їх якісно новим змістом.
Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформація справляє суттєвий вплив на розвиток економічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційноміст- кість виробництва, праці та продукту.
У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція переростає в інформаційну революцію, яка стає вирішальним фактором економічного та соціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах те суспільство, яке не стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основі господарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відставання та поступову деградацію.
Екологічний фактор виробництва. В другій половині XX століття у зв’язку із змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.
Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як на мікро-, так і на макрорівні.
На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих вихідну сировину та при- родозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу.
Намакроекономічномурівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльності держави — продуктивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу.
Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб’єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу.
Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.
Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва! максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.
Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.
Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:
Я = ПЬ,К),
де 0 — обсяг випуску продукції; Ь — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.
Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:
де С — витрати матеріалів; X — витрати інших факторів.
Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 5.8).
У
Рис. 5.8. Графік варіантів використання факторів виробництва
X, Х2 X; X., X
Лінія Х1 — ХА характеризує рівень використання фактора А.
Лінія А —А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А.
Лінія Я — (? характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А.
Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А — А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком.
- Глава 1. Предмет і метод економічної теорії
- § 1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки
- § 2. Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами
- § 3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація
- § 4. Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання і використання економічних законів
- § 5. Функції економічної теорії
- § 6. Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук
- Глава 2. Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси
- § 1. Сутність та структура економічних потреб суспільства
- § 2. Економічний закон зростання потреб
- § 3. Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія
- § 4. Мотиви та стимули ефективного господарювання
- Глава 3. Економічна система суспільства. Відносини власності
- § 1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку
- § 2. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем
- § 3. Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі
- § 4. Місце і роль людини в економічній системі
- Глава 4. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік
- § 1. Сутність і закономірності еволюційного переходу економічної системи до наступного типу
- § 2. Перехідні економічні системи: зміст і основні риси
- § 3. Криза і розпад командно-адміністративної системи та необхідність переходу економіки постсоціалістичних країн до ринкових відносин
- § 4. Концепції переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки
- § 5. Формування інституційних та економічних умов переходу країн до нової системи господарювання
- Глава 5. Форми організації суспільного виробництва та їхня еволюція
- § 1. Сутність і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво
- § 2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок
- § 3. Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники
- § 4. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне
- § 5. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості
- § 6. Альтернативні теорії вартості
- § 7. Закон вартості, його сутність та функції
- Глава 6. Теорія грошей і грошового обігу
- § 1. Теоретичні концепції виникнення і сутності грошей
- § 2. Функції грошей та їхня еволюція
- § 3. Грошовий обіг і його закони
- § 4. Грошова система, її структурні елементи й основні типи
- § 6. Інфляція, її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки
- Глава 7. Ринкова економіка: суть,
- § 1. Ринкове господарство як невід’ємна складова товарного виробництва
- § 2. Риси, структура та функції ринку
- § 3. Основні суб’єкти ринкової економіки
- § 4. Держава як суб’єкт ринкового господарства
- § 5. Інфраструктура ринку
- Глава 8. Попит і пропозиція.
- § 1. Сутність попиту і фактори, що його визначають
- § 2. Пропозиція: зміст і фактори, що на неї впливають
- § 3. Еластичність попиту і пропозиції
- § 4. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
- Глава 9. Конкуренція і монополія у ринковій економіці
- § 1. Конкуренція, її суть і економічні основи. Закон конкуренції
- § 2. Биди економічної конкуренції
- § 3. Методи конкурентної боротьби
- § 4. Монополія: причини виникнення, суть та основні форми
- § 5. Антимонопольна політика держави. Антимонопольне законодавство
- Глава 10. Підприємництво у ринковій економіці
- § 1. Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва
- § 2. Теорії та моделі підприємництва
- § 3. Організаційно-правові форми підприємництва
- § 4. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності
- Глава 11. Капітал. Витрати виробництва і прибуток
- § 1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва
- § 2. Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація
- § 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку
- § 4. Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу
- Глава 12. Ринкові вщносини в аграрному секторі економіки
- § 1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості
- § 2. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення
- § 3. Ринок земельних ресурсів. Ціна землі Мета купівлі землі
- § 4. Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс
- § 5. Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва
- Глава 13. Доходи, їхні джерела й розподіл
- § 1. Сутність, види та джерела формування доходів. Номінальні і реальні доходи
- § 2. Функціональний розподіл доходів: марксистська та маржиналістська концепції