3.2. Територіальна структура та територіальна організація господарства

За визначенням І.М.Маєргойза, під територіальною структурою господарства розуміють взаєморозвиток та взаємодію територіальних центрів тяжіння народного господарства, а також окремих його галузей в їх загальнодержавному поєднанні [6].

В якості основних параметрів територіальної структури виступають:

- вартість основних фондів в перерахунку на одиницю площі та одного мешканця (дає уявлення про інтенсивність господарства на території);

- ступінь господарської освоєності території (вимірюється за часткою господарсько освоєної території в усій території країни, регіону);

- територіальна концентрація виробництва та розселення (обсяги виробництва та чисельність населення в розрахунку на одиницю площі);

- локалізація всього виробництва або окремих видів виробництва в країні, регіоні (визначається часткою виробництва або населення міста, поселення в усьому виробництві або населенні країни, регіону).

Відмітимо, що вибір показників для оцінки територіальної структури господарства країн та регіонів залежить від повноти наявної статистичної бази. Найбільш ефективною з точки зору охоплення всіх сфер господарської діяльності у суспільстві є система національних рахунків. Вона дозволяє визначити обсяг доданої вартості по окремих підприємствах, населених пунктах, одиницях адміністративно-територіального устрою. Це полегшує міжгалузеві та міжтериторіальні співставлення, причому не тільки в цілому по території, але й по традиційним трьом секторам господарства. Первинний сектор – це сільське та лісове господарство, рибальство, гірничо-видобувна промисловість; вторинний сектор – оброблювальна промисловість та будівництво; третинний сектор – сфера послуг, транспорт, звязок, фінанси, торгівля, охорона здоровя, освіта. Коректне визначення та комплексна оцінка таких структур дозволяє об’єктивно оцінити рівень розвитку продуктивних сил.

До числа найважливіших параметрів територіальної структури господарства відноситься насиченість території системою міст. Значна кількість регіональних центрів концентрує в своїх межах великі підприємства, кожне місце має свої визначені функції, більш менш визначене коло дій, власний радіус впливу та тяжіння.

Кількісну оцінку розвиненості ієрархії державної (регіональної) системи міст можна зробити за формулою Ципфа:

P_j = P_i /n

де P_j – чисельність населення j-го міста;

Р_і – населення першого за розміром міста;

n – порядковий номер j-го міста в ранжованому ряду міст даної країни (регіону) в залежності від чисельності мешканців.

Різнорідні частини регіонального соціально-економічного простору “цементує” інфраструктура – один з головних факторів інтеграції регіональних систем. В цьому сенсі велику роль відіграє транспорт – важливий фактор інтеграції територіальної структури, що повязує в єдине ціле регіональну систему розселення, сприяє забезпеченню спеціалізації та кооперування господарських структур.

Рівень розвитку транспортної інфраструктури в регіоні віддзеркалюють показники довжини та густоти транспортної мережі, умови взаємодії різних видів транспорту (наявність загальнотранспортних вузлів, портово-технологічних та логістично-термінальних комплексів, інтермодальних коридорів і т.п.), обсяги вантажних та пасажирських перевезень, вантажонапруженість та ін.

Для характеристики рівня розвиненості певних елементів інфраструктури в межах регіону (країни), наприклад транспортної мережі, можна використати наступну формулу:

де: D – інтегральний коефіцієнт транспортної забезпеченості; L – довжина транспортних шляхів; S – чисельність населення; P – площа території (регіону, країни); Q – обсяг вантажів.

Використання цього показника та інших подібних величин дозволяє точніше охарактеризувати специфіку регіону, зробити висновок про насиченість території тими чи іншими обєктами.

Важливим елементом виробничої інфраструктури регіональних систем є енергетичне господарство. Основними його характеристиками є енергоозброєність праці та енергоозброєність території. Вони відображують рівень розвитку продуктивних сил та ступінь зрілості територіальної структури господарства. Оцінюються також показники питомої ваги виробництва й споживання енергії відносно частки населення в країні, довжину електромережі, внесок енергетики регіону в загальнодержавну систему енергозабезпечення.

Серед численних обєктів соціальної інфраструктури найважливіше значення мають охорона здоровя, освіта, культура, побутове обслуговування. Існують різні способи інтегральної оцінки рівня розвитку соціальної інфраструктури, наприклад, методи головних компонент, кластерного аналізу та ін. Взагалі ж, інфраструктура на думку багатьох науковців поступово стає центральною ланкою господарства і головною запорукою економічного розвитку будь-якої території. В світі існує багато держав, які високий рівень життя свого населення забезпечили виключно за рахунок розвитку інфраструктури (в кінці розділу на цю тему пропонується дискусія).

Синтезуючим типологічним критерієм територіальної структури господарства є співвідношення територій з різним ступенем господарського освоєння. Прийнято рахувати, що високу ступінь зрілості територіальної структури господарства мають ті регіональні системи, в яких інтенсивно використовується не менш 2/3 території. Якщо ж цей показник складає 1/2, то рівень зрілості оцінюється як низький.

Основою формування регіональних соціально-економічних систем є форми територіальної організації промисловості. Виділяють наступні форми територіальної організації промисловості (промислового районування):

1. Промислові райони - відносно великі території старого промислового освоєння, на яких розвивається декілька галузей промисловості з переважним впливом на їхній розвиток природних чинників (Донбас, Кузбас, Урал, Рур)⁹. Промислові райони бувають спеціалізованими (Донбас - як геологічна структура, що опосереднено формує схожу спеціалізацію на півдні Луганської, півночі Донецької сході Дніпропетровської та заході Ростовської областей) і інтегральними (певний набір галузей в межах адміністративних кордонів) - Донбас в складі Луганської і Донецької областей.

2. Промислові агломерації - територіальні поєднання великого економічного ядра і оточуючих його населених пунктів, з якими у головного розвинуті тісні інфраструктурні зв'язки (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Харківська). Кордони промислових агломерацій як правило співпадають з кордонами міських агломерацій.

3. Промислові вузли - по рівню впливу на територіальну організацію промисловості і на економічне районування займають провідне місце. Промисловий вузол - це великий населений пункт, в якому розвинені декілька галузей промисловості, технологічні зв'язки між якими опосереднені єдиною територією і інфраструктурою, що на ній розвинена (Донецьк, Харків, Одеса, Кривий Ріг і ін.)¹⁰.

4. Промислові центри - середні за розмірами населені пункти, в яких розвинуті декілька галузей промисловості, технологічно не пов'язані між собою (Нікополь, Новомосковськ, Шостка, Конотоп і ін.)

5. Промисловий пункт - населений пункт міського або сільського типу, в якому працюють декілька підприємств харчової, легкої або лісової промисловості, тобто тих, які переробляють продукцію, продуковану біокліматичним потенціалом території.

Провідну роль в формуванні ядер господарського освоєння території відіграють промислові райони, промислові агломерації і промислові вузли. Промислові центри в основному приймають активну участь в формуванні таких ядер на мезо - і мікрорівнях. Промислові пункти - тільки на мікрорівні.

За формою просторового прояву всі елементи територіальної структури поділяються на три групи (мал.3.1.):

а) Осередкові, до яких належать населені пункти, окремі родовища корисних копалин, великі промислові підприємства;

б) Ареальні або площинні, до яких належать зони сільськогосподарської спеціалізації, приміські та рекреаційні зони, конурбації, басейни родовищ корисних копалин.

в) Лінійні елементи, до яких належать шляхи сполучення, комунікації та кордони.

Всі ці елементи, знаходячись в певних співвідношеннях один з одним формують пять головних типів територіальної структури, які розвинені в більшості країн (за О.Г.Топчієвим):

1. Радіально-кільцевий - характеризується наявністю великого економічного центру в оточенні інших - менших за розміром, з'єднаних один з одним та з головним шляхами сполучення у вигляді кола та його радіусів (мал.3.2.). Найрозвинутіший в районах с великими міськими агломераціями. Характерною ознакою цього типу є наявність кільцевого шляху навколо головного центру Ядрами такого типу структури в більшості випадків є потужні за рангом центри (столиці, центри адміністративно-територіальних одиниць), де зосереджена специфічна ділова активність (банки, дилерські представництва, біржі, торгівельні будинки, букмекерські контори, ігорний і шоу бізнес та інше). (мал.3.2.1; 3.2.2; 3.3.3.).

2) Регулярно-решітчастий - характеризується наявністю декількох приблизно однакових за розмірами економічних центрів, з'єднаних один з одним шляхами сполучення у вигляді правильної решітки. Найхарактерніший для регіонів, в галузевий структурі яких провідне місце належить сільському господарству (Південь Центральної Росії, Південний-Захід України). Розвинутий також в сільській місцевості промислових районів старого освоєння. Цей тип територіальної структури найчастіше зустрічається в умовах рівнинного рельєфу степової і лісостепової зон, де провідне значення в формуванні господарства мають економічні фактори (транспортна мережа, особливості систем розселення, тощо). У «вузлах» такої решітки найчастіше розвиваються промислові пункти і центри розвитку галузей, що “беруть” сировину від біокліматичного потенціалу (харчової, легка, лісова і деревообробна). Крім того, ознак правильної решітки надають особливості адміністративно-територіального поділу, як, наприклад, в США (Мал.3.3.1.).

Дивлячись на центральні штати США легко вгадується повторюваність існуючої транспортної мережі у вигляді правильної решітки та адміністративного поділу. Головні транспортні шляхи як би повторюють конфігурацію адміністративних меж.

3) Приморсько-фасадний - характеризується наявністю одного головного економічного центру (морського порту) в оточенні інших - менших за розміром, що виконують по відношенню до головного транспортні, обслуговуючі, допоміжні функції Найрозвинутіший в районах, що мають вихід до моря (3.4.,3.4.1.,3.4.2.). В головних центрах цього типу розвинуті такі види ділової активності як оптова торгівля, банківське та кредитне обслуговування, валютні операції, готельно-розважальні комплекси. З промисловості найбільш розвинуті ті галузі, які орієнтуються на «морські вантажі» - рибна промисловість, нафтопереробка, переробка сипучих вантажів (первинне збагачення руд, хімічної сировини, перевантаження будівельних матеріалів).

4) Лінійно-вузловий - характеризується наявністю декількох економічних центрів, якби «нанизаних» на велику річку, полімагістраль (паралельне проходження шляхів сполучення декількох типів). Такий тип структури розвинений також в районах, де умовною лінією можуть бути особливості рельєфу (смуга передгірських рівнин, морське узбережжя). У «вузлах» цього типу структури (крім звичайних функцій, які виконуються великими центрами)

найпоширеніші перевантажувальні операції «з річки» на залізницю, або автошлях(мал.3.5, 3.5.1, 3.5.2)

5) Басейновий або зірковий - характеризується наявністю декількох центрів (окремих родовищ в межах басейнів), зв'язаних один з одним (та з навколишніми робочими селищами) шляхами сполучення, що вкупі нагадують сузір'я (мал.3.6.) Найрозвинутіший в районах видобутку корисних копалин (мал.3.6.1.,3.6.2.).

В осередках цього типу розвинуті галузі, що в своєму розвитку залежать від великої кількості мінеральної сировини – коксо-хімічна, металургійна, хімічна.

Територіальна структура, що формується в районах нового освоєння, не має певного малюнку, тому умовно може бути названа хаотично-осередковою. В цьому випадку осередками освоєння території є місця перетину судноплавних річок, селища геологів, мисливців, тощо. Кожній території притаманне формування певних типів територіальних структур, набір яких залежить від широкого спектру передумов, які в свою чергу залежать від віку освоєння цієї території. Так, перші два типи територіальної структури формуються переважно в регіонах старого освоєння і залежать здебільшого від економічних факторів. Третій, четвертий і п'ятий формуються під переважним впливом природних факторів - річкової мережі, узбережжя морів, геологічної будови.

В процесі розвитку одні типи структури можуть переходити в інші. Наприклад, протягом останніх 20-30 років лише завдяки розвитку інфраструктури в Кривому Розі відбувається формування радіально-кільцевої територіальної структури (мал.3.7.). Різнобічний розвиток економічних центрів територіальної структури та історична зміна їхнього економіко-географічного положення може призвести до поєднання, наприклад, приморсько-фасадного і радіально-кільцевого типу структури (Нью-Йорк, Лондон); радіально-кільцевого та лінійно-вузлового (Москва, Київ), та інших.

З розуміння механізмів формування, різновидів і ролі територіальної структури виходить осягнення поняття територіальної організації господарства. В більш загальному розумінні це - вища форма прояву територіальної структури на мезо і макрорівнях з досягненням змістовно нових якостей. Поєднання окремих елементів і типів територіальної структури призводить до формування відносно однорідних територій (мал.3.8), які ще можуть бути названі економічними регіонами.

Мал.3.8. Територіальна макроструктура Донбасу і Придніпров’я, що складається з поєднання промислових районів (1), промислових агломерацій (2) і промислових вузлів та центрів (3).

Формуючись шляхом поєднання і взаємопроникнення на мезо- і макрорівнях різні типи територіальних структур спричиняють формування територіальної організації продуктивних сил. В більшості випадків виокремлюється 3 макротипи територіальних структур.

1. Осередкова або розсіяна структура. Вона притаманна регіонам, що знаходяться на початковому етапі господарського освоєння території. Для неї характерні відокремлене розташування населених пунктів, великі відстані між осередками господарського життя, наявність неосвоєних територій навколо розвинених в господарському відношенні місць. Розсіяним структурам притаманний відносно рівномірний розподіл окремих пунктів та невеликих центрів виробництва й населення.

2. Рівномірно-вузлова та агломераційно-вузлова структури. Вони формуються в регіонах з помірно інтенсивним господарським освоєнням території. В першій структурі промислові центри й вузли більш-менш рівномірно розподіляються по території, а між ними знаходяться слабко розвинені простори. Друга структура характеризується високою концентрацією виробництва й населення в великих та величезних містах, а також в агломерованих зонах.

3. Гіпертрофовано-агломераційна та агломераційно-мегалополісна структура. Вона характерна для регіональних систем з високо інтенсивним освоєнням території. В межах першої структури відбувається злиття кордонів міста-центру й агломерованих з ним промислових, транспортних, рекреаційних центрів. Друга структура характеризується злиттям міст та міських агломерацій на значній площі.

Поняття «територіальна організація» за змістом більш ємне, чим «розміщення», під яким звичайно мають на увазі розподіл по території тих чи інших господарських об'єктів. Розміщення виключає ряд економіко-географічних аспектів, що не відносяться безпосередньо до категорії територіального розподілу, наприклад, міжгалузеві і внутрішньогалузеві пропорції і виробничі зв'язки, просторові аспекти форм суспільної організації виробництва, структуризацію галузевих сполучень, управління і т.д.

Термін «розміщення» виражає цілком певне поняття, саме: приуроченість господарських об'єктів до тих чи інших джерел сировини, палива й енергії, місць концентрації трудових ресурсів і районів споживання готової продукції. При такому тлумаченні розміщення — це частина загального процесу територіальної організації господарства. Отже, поняття «територіальна організація» і «розміщення» не ідентичні. Одне з них не може бути використане замість іншого. Вони повинні застосовуватися разом при аналізі різноякісних, не подібних процесів і явищ. У той же час ясно, що і розміщення, і територіальна організація повинні розглядатися не тільки як стан, але і як процес.

Не виключено, що на тому чи іншому відтинку часу розміщення як розподіл по території господарських об'єктів залишається стабільним. Але якщо зв'язки і пропорції між підприємствами виробничої чи невиробничої сфери змінюються, здобувають новий характер, можна сміло говорити про зрушення в територіальній організації господарства. Отже, територіальна організація — поняття більш динамічне, чим розміщення.