9.1. Сутність, цілі та задачі регіональної економічної політики.

Цілі та задачі регіональної політики одна з головних проблем різних країн. Вони, звичайно, не можуть співпадати в різних країнах, але є і загальні, генералізовані цілі та задачі, притаманні регіональній політиці практично у всіх без винятку країн. Це перш за все:

• Створення і укріплення єдиного економічного простору і забезпечення економічних, соціальних, правових і організаційних основ державності;

• відносне зрівняння умов соціально-економічного розвитку регіонів;

• приоритетний розвиток регіонів, що мають особливо важливе стратегічне значення для держави;

• максимальне використання природних ресурсів;

• запобігання забрудненню навколишнього середовища.

Головні напрямки регіональної політики західноєвропейських держав переважно зв’язуються з долею проблемних районів: депресивних старопромислових, слаборозвинених і тому подібне.

В країнах, які розвиваються, регіональна політика вимагає залучення в господарський обіг нових територій і ресурсів, інтеграції різних просторів в єдиний національний ринок, пом’якшення суперечностей між містом і селом, регулювання процесу урбанізації і тому подібне.

В орбіту регіональної політики включають такі основні моменти, як:

• співвідношення і взаємодія головних рушійних сил регіонального розвитку: соціально-економічних укладів і секторів;

• баланс внутрішніх і зовнішніх факторів і засобів регіонального розвитку;

• співвідношення національного і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою;

• відношення до задачі оптимізації регіональних пропорцій, підйом економіки відсталих районів, освоєння нових територій и природних ресурсів і тому подібне.

Визначення цілей регіонального управління в перехідний період для України належить до числа найактуальніших і важливіших в управлінській теорії і практиці. Справа не тільки в тому, що методологія регіональних цілей до цих пір ще не сформована – проблема має більш глибокий зміст. Регіон з усією сукупністю своїх складових ніколи в постсоціалістичний період не виступав суб’єктом формування цілей управління на території (крім хіба що експерименту з раднаргоспами). В зазначеному контексті йому тільки відводилась роль засобу реалізації державних цілей, причому в умовах, коли про ціну їх досягнення ніхто особливо не турбувався.

В умовах трансформації регіонального управління відповідно до ринкових умов на засадах демократії і децентралізації надання цій підсистемі об’єктивного, науково-обгрунтованого і раціонального характеру є наріжним каменем формування оптимальної управлінської системи.

В економічній теорії цілі управління прийнято класифікувати за такими ознаками: змістом, термінами і рівнем управління.

Розглянемо більш детально сутність визначених цілей. За змістом визначають:

• економічні цілі регіону, які закріплюють систему економічних відносин;

• матеріальна основа функціонування регіональної системи;

• соціальні цілі відображують взаємозв’язок між елементами регіональної системи, стан і рівень життя людей;

• політичні цілі охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток регіону;

• ідеологічні цілі характеризують програмні вимоги тих чи інших партій і суспільних організацій, які переважають в органах регіональної влади;

• релігійні цілі несуть в собі етичні і моральні проблеми віруючої частини населення регіону.

За терміном дії визначають:

• стратегічні цілі, що включають в себе найбільш суттєві результати вищого рівня регіонального управління;

• тактичні цілі як сукупність “мішеней” або майбутнього кінцевого результату, який визначається на рівні середньої ланки регіонального управління;

• оперативні цілі реалізуються через систему рішень на нижчому рівні регіонального управління.

За важливістю цілі регіонального управління можна поділити на основні і додаткові. Основні цілі – це такі, яких необхідно обов’язково досягти, додаткові – яких бажано досягти, але не обов’язково, наприклад, поліпшення інформаційного забезпечення населення регіону тощо.

За ознакою рівня управління прийнято виділяти цілі: народногосподарські, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні, а також цілі підприємств і організацій різних форм власності і їх структурних підрозділів. З цього переліку найбільшої уваги, згідно з темою дослідження, заслуговують державні і регіональні цілі.

Державні цілі стосовно регіонів мають чітко виражений матеріальний зміст, це:

• підвищення рівня самозабезпеченості регіонів за рахунок власних матеріальних, фінансових і трудових ресурсів;

• стабільність розвитку регіональних відтворювальних процесів, недопущення некерованих міграційних потоків, соціальних вибухів;

• сприяння створенню в регіонах належної ринкової інфраструктури, підприємницької активності і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;

• стимулювання розвитку науково-технічного прогресу за рахунок використання наявного інтелектуального потенціалу;

• однорідність розвитку усіх без винятку регіональних систем з метою досягнення середньовизначеної норми якості життя;

• участь у виконанні найважливіших державних програм регулювання економічного розвитку;

• підтримка зусиль регіону у вирішенні питань освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту;

• політична стабільність;

• підтримка ефективності і повнота використання історично-культурного потенціалу на основі розвитку туризму і пропаганди культури.

Щодо регіональних цілей, то системний аналіз дозволяє виділити такі найважливіші із них:

• досягнення збалансованості економічного і соціального розвитку регіонів з урахуванням необхідності підвищення рівня і якості життя населення;

• удосконалення структури народного господарства регіону стосовно створення ефективних виробництв, збільшення внеску усіх суб’єктів господарської діяльності в розвиток економіки;

• раціоналізація розміщення продуктивних сил у системі “держава-регіон”;

• налагодження вигідних зовнішньоекономічних і міжрегіональних зв’язків з обміну продукцією і послугами;

• задоволення потреб населення на найважливіших групах продовольчих і непродовольчих товарів, розширення сфери побуту і соціального забезпечення населення;

• раціональне використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів і територій, збереження екологічної рівноваги і охорона навколишнього середовища.

Цілі будь-якої організаційної системи, а регіональна не виняток, можна розглядати у вигляді ієрархії підцілей. Механізм формування ієрархії цілей доволі складний. “Дерево цілей” будують, виходячи з принципів дедуктивної логіки, шляхом розподілу цілей на підцілі при переході від одного рівня до іншого.

Центральною, визначальною складовою “дерева цілей” регіонального управління є стратегічні цілі, пов’язані з якістю економічної системи, її збереженням чи перетворенням. За своїм характером такі цілі Д.К. Гелбрейт визначає як “захисні”.

Стратегічні цілі трансформуються в тактичні, які фіксують крупні блоки дій з досягнення перших, а тактичні – в оперативні, які визначають щоденні конкретні дії з досягнення перших і других. Ієрархія “дерева цілей” і завдань при цьому часто відповідає організаційній побудові регіональних систем.

Побудова “дерева цілей” регіонального управління на базі і з урахуванням їх ієрархії передбачає в цілому не просту процедуру погодженості управлінської системи і її складових частин. Необхідно мати чітко продумане визначення стратегічних цілей, а потім “розвести” ці цілі за усіма іншими їх видами. Це тим більш важливо з тієї причини, що визначені цілі повинні забезпечуватися заходами щодо їх здійснення. Іншими словами, перетворення цілей в програму дій в часі і просторі в регіональних системах, які здійснюються через планування і “помилки” у визначенні цілей, автоматично призводять до формування нереальних планів регіонального розвитку.

Більш того, змістовна спорідненість цілей і планів регіонального управління може бути досягнута їх детальною регламентацією.

На практиці для регіональних органів влади важливо намітити загальні або глобальні цілі, які визначають напрямок розвитку регіональної економічної системи. В складі загальних цілей завжди існує генеральна ціль, яку по іншому називають місією, і декілька споріднених цілей, які розкривають і конкретизують її зміст. Сьогодні як місія для регіонів найчастіше може розглядатися така ціль, як підвищення якості життя населення. Звичайно, вона має якісне і кількісне вираження в залежності від горизонту місії. Відповідно, цілями нижчого порядку при цьому можуть слугувати соціальний захист населення; створення нових робочих місць, підтримка малого і середнього бізнесу; раціональне використання природних ресурсів; розвиток продовольчого ринку тощо. При цьому зміст планування в широкому розумінні можна розглядати як розподіл ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових) для реалізації цілей різних горизонтів дії.

Реалізацію теоретичного аспекту цілевизначення більш наочно можна прослідкувати на прикладі конкретного регіону, зокрема Вінницької області.

У регіоні стратегічна ціль розвитку визначена в прогнозних розрахунках Державної програми економічного і соціального розвитку на 2000-2010 роки, згідно з якою передбачається забезпечити ріст реального рівня життя населення, його зайнятість на основі виходу економіки з глибокої кризи, структурних перетворень, підтримання ефективності всього господарського комплексу, формування регіонально-орієнтованої економічної системи ринкового типу. В реалізації заходів Програми передбачається збільшення виробництва основних видів промислової продукції до 2010 року, в середньому з темпом приросту 5% щорічно. При цьому звертається увага на:

• розвиток переробної і харчової промисловості, машинобудування для сільськогосподарського виробництва і переробної промисловості;

• створення та впровадження екологічно сприятливих енерго- і ресурсозберігаючих технологій, що забезпечить використання цих технологій у масовому виробництві побутового призначення;

• створення та практичне застосування нових будівельних матеріалів із заданими функціональними і конструкційними властивостями.

Джерелом економічного зростання повинні стати:

• в переробній промисловості – використання лізингу, залучення стратегічного інвестора;

• в машинобудуванні – портфельне інвестування, державний бюджет;

• в промисловості будівельних матеріалів і деревообробній промисловості – позик, продаж пакетів акцій.

Детальний аналіз показників соціально-економічного розвитку Вінницької області різного горизонту дії дозволяє прийти до висновку, що місцеві органи управління в своїй практичній діяльності так чи інакше використовують методологію цілевизначення з урахуванням класифікаційних ознак цілей і обґрунтуванням конкретних заходів з їх досягнення.

Проте ця діяльність як з методологічної, так і практичної точок зору далеко не відповідає науковому підходу.

По-перше, в практиці цілевизначення регіонів відсутні системні вартісні показники макроекономічного змісту для характеристики узагальнюючих цілей регіону і цілей держави стосовно регіонів. Це такі із них, як: об’єм валового внутрішнього продукту, чиста продукція регіону, використаний національний дохід у регіоні, кінцева продукція регіону. Тільки ці показники повною мірою відображають кінцеві цілі регіонального розвитку.

По-друге, оптимізм регіональних органів управління при визначенні цілей є недостатньо обґрунтованим. Найбільш слабким їх місцем слід вважати фінансове забезпечення. З нашої точки зору, маловірогідним слід вважати участь у фінансуванні програмних заходів підприємств і організацій, оскільки більшість з них є нерентабельними і в них відсутні накопичення амортизаційного фонду. Не слід також сподіватись з цієї причини і на місцеві бюджети.

По-третє, регіональні цілі, як правило, взагалі є завищеними. Бо першим етапом розвитку будь-якого регіону України – кризового стану до стану економічного піднесення слід вважати досягнення ”точки беззбитковості”, тобто подолання кризових явищ, а вже потім планування економічного зростання.

Таким чином, одним із головних завдань розвитку регіонального управління в період становлення ринкових відносин є визначення реальних цілей розвитку, заради досягнення яких регіональна організація формується, функціонує і розвивається як цілісна система.