11.4. Соціально-економічні орієнтири та інтереси регіонального розвитку

За ринкових умов методологічні засади територіального управління змінюються. На регіональному і міжрегіональному рівнях територіальне управління має вирішувати питання стосовно заінтересованості підприємств і організацій у поєднанні зусиль для формування та розвитку соціально-економічного середовища регіону на підставі дослідження тенденцій та ймовірного розвитку продуктивних сил і виробничих відносин виробляти соціально-економічні орієнтири комплексного збалансованого розвитку і функціонування господарства регіону.

Характерними ознаками зростання значення управління регіональним розвитком в умовах ринку є такі:

розробка і формування системи соціально-економічних орієнтирів рекомендаційного характеру;

ядром планового управління соціально-економічними процесами регіону стають регіональні комплексні програми;

формування соціально-економічних орієнтирів, що ґрунтуються на економічній заінтересованості носіїв регіонального процесу;

у розробці виробничих програм підприємств, організацій і формуванні ринкових відносин враховуються соціально-економічні інтереси регіону;

комплексний розвиток регіону ґрунтується на соціально-економічних орієнтирах, що стають основою переходу до системи господарювання з планово регульованими ринковими відносинами;

науково обгрунтовані соціально-економічні орієнтири дають гарантії, завдяки яким стає неможливим отримання вигоди за рахунок ущемлення соціальних потреб регіону;

соціально-економічні орієнтири стають основою посилення ролі фінансово-бюджетного управління регіональним розвитком.

Головна функція соціально-економічних орієнтирів — забезпечення суб'єктів управління обгрунтованими критеріями вибору шляхів розв'язання виробничо-технічних, соціально-економічних та екологічних завдань з урахуванням інтересів комплексного розвитку регіону.

Соціально-економічні орієнтири виконують такі функції:

є науково-рекомендаційними, що дає змогу суб'єктам регіональних ринкових відносин чітко визначитись у прийнятті рішень, уникаючи конфліктних ситуацій;

дають змогу регіональній системі правильно орієнтуватись у зовнішньому соціально-економічному середовищі та виходячи з цього будувати міжрегіональні економічні зв'язки;

допомагають оцінити рішення, що приймаються, з урахуванням довгострокових інтересів і можливих наслідків;

сприяють вибору прийнятних для всіх суб'єктів регіонального процесу відтворення стратегії і тактики комплексного соціально-економічного розвитку;

дають змогу при розв'язанні поточних і перспективних завдань соціально-економічного розвитку враховувати фінансові, ресурсні та виробничі можливості;

визначають граничні соціально-економічні, екологічні навантаження і найважливіші вимоги до ресурсозберігаючої та природоохоронної політики;

дають змогу регулювати зв'язки між виробництвом, розподілом і споживанням, між обміном і споживанням.

Слід розглядати соціально-економічні орієнтири як багато-блокову систему, регулювати поєднання інтересів усіх суб'єктів регіонального процесу відтворення, а також міжрівневих зв'язків і залежностей.

Найважливіші блоки соціально-економічних орієнтирів:

1) відтворювальні, функціональні, соціально-економічні та економіко-екологічні пропорції;

2) регіональні та міжрегіональні проблеми, які належить розв'язати у передбачуваній перспективі;

3) напрям розвитку складових природно-господарського потенціалу регіону;

4) параметри соціального розвитку, рівня та якості життя населення;

5) соціальні, економічні, інвестиційні, інфраструктури навантаження з боку галузей матеріального виробництва та населення;

6) параметри і напрями розвитку та функціонування соціально-економічного середовища життєдіяльності населення і функ­ціонування виробництва;

7) економічні важелі регулювання та управління соціально-економічними процесами.

Для того щоб забезпечити переважання інтересів регіону над інтересами окремих підприємств і організацій, треба підкріпити соціально-економічні орієнтири відповідними економічними важелями управління - стимулюючими, організуючими, заборонними та запобіжними.

Перехід до нових методів управління економікою може дати очікувані результати лише тоді, коли враховуватимуться всі інтереси суспільства, в тому числі інтереси підприємств, галузей, областей, міст, районів та інших територіальних одиниць. На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб'єктів вступає у взаємовідносини, тим ширше коло інтересів. Носіями територіальних інтересів є соціальні суб'єкти діяльності, що пов'язані умовами існування з відповідною територією. Територіальні інтереси — це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці.

Суб'єктами галузевих інтересів е індивіди, соціальні групи, асоціації, тобто соціальні суб'єкти діяльності, що різняться між собою місцем у суспільному виробництві, призначенням виробленого ними продукту (послуг), засобами виробництва і комплексом особливих навичок. Галузеві інтереси виражають відносини між індивідами, соціальними групами з огляду на забезпечення умов конкретного виробництва.

Для повнішого розуміння суті галузевих і територіальних інтересів доцільно розглянути питання про взаємовідносини суб'єктів (носіїв) і провідників інтересів. Виразниками інтересів є особливі соціальні інституції. Поява їх також є результатом поділу праці. Якщо провідниками галузевих інтересів мають бути відповідні міністерства, відомства, асоціації, профспілки, деякі інші соціальні інституції, то відстоювати регіональні інтереси повинні передусім місцеві органи управління.

Як галузеві, так і територіальні інтереси можна згрупувати за певними ознаками. Наприклад, за рівнем господарювання у галузевому аспекті розрізняють інтереси суспільства в цілому. окремих галузей і підгалузей. У територіальному аспекті за цією ознакою розрізняють інтереси суспільства в цілому (як і в галузевому), країни, областей, міст, районів і територіально-виробничих утворень.

Галузеві та територіальні інтереси взаємопов'язані та можуть збігатись повністю, частково або зовсім не збігатись, вступати в суперечності, причому різні за силою і часом дії. Наприклад, інтерес до охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів нині стає одним з корінних інтересів регіону практично будь-якого рівня. Завдання управління інтересами і через них вимагають вивчення всього спектра галузевих і територіальних інтересів, розробки методології і методів їх раціонального поєднання.

У регіонах тісно переплітаються різні інтереси — особисті й колективні, колективні й суспільно-господарські, відомчі й територіальні та інші в різних їх взаємозв'язках. Процес інтеграції виробництва об'єктивно підвів до того. що нині в управлінні економікою вже неможливо керуватися галузевими підходами.