Головні закономірності загальної теорії розміщення:

1) Просторовий розподіл людської діяльності відбиває упорядковане пристосування до фактору відстані. В основу цієї закономірності покладено принцип найменших зусиль. Так, згідно з П.Хагетом геометричні конфігурації мереж населених пунктів, схем розміщення промисловості або сільськогосподарських зон відповідають правильному і здебільшого симетричному розташуванню. Давно доведено, що «форми рівноваги» часто симетричні і що вони відповідають максимуму або мінімуму роботи.

2) Рішення про розміщення будь-якого об’єкту приймається з таким розрахунком, щоб звести до мінімуму всі зусилля на подолання «тертя відстані»(мінімізація відстані). Ця закономірність лежить в основі формування осередків розвитку промисловості, а також міських агломерацій. Завдяки принципу мінімізації відстані розраховуються оптимальні конфігурації існуючих господарських об’єктів та їхніх ринкових і сировинних зон (Практична робота 2.1.).

3) Всі місцеположення певною мірою досяжні, але деякі з них характеризуються більшим доступом порівняно з іншими. Досяжність - це відносна вартість якоїсь частини території або об’єкту, яка визначає його відношення до транспортної мережі або інших об’єктів. У грошовому виразі досяжність має ціну у вигляді рентних виплат за землю, різних курсів валют по окремих регіонах, різної вартості оренди або в загальній тенденції зміни цін.

Так, на малюнку 2.9. показано закономірності зміни рентної функції в залежності від доступу окремих ділянок землі в межах міста. Крива ренти, що її сплачують фірми галузі А, круто падає праворуч. При цьому не всі галузі однаково чутливі до зміни доступу, а, таким чином, і нахил відповідних кривих буде різним (більш пологі криві В та С). Оскільки нахили кривих ренти галузей А,В, та С різні, то при віддаленні від центру міста доступні для відповідних видів діяльності ділянки повинні розташовуватись у порядку зменшення крутизни нахилів. В ході конкуренції за використання ділянок А в змозі сплатити вищу ренту порівняно з іншими претендентами і займе ділянки, розташовані від центру до точки Р. Для діяльності В зона простягається від Р до Q; для С від Q до R. Одна з цікавих особливостей, що витікає з моделі концентричних зон, полягає в тому, що люди з низьким достатком мешкають в більш дорогій центральній частині міста, в той же час, як заможні - на периферії, де ділянки дешевше (Isard,1956,200).

4) У головних різновидах людської діяльності проявляється прагнення до агломерації для використання тих вигод, які дає укрупнення виробництва. Ця економія досягається завдяки використанню спільної мережі шляхів сполучення, спільних ринкових зон окремих підприємств, а також спільного водо-, енерго- та газопостачання. Агломерованість - процес, характерний для будь-якої просторової людської діяльності. Але найбільший прояв агломерованість мала в урбаністиці, а також в моделях розміщення промисловості і господарства взагалі (А.Вебер, А.Льош). Саме з урахуванням агломерованості в радянській економічній географії була розроблена теорія територіально-виробничих комплексів (ТВК).

5)Організація людської діяльності має переважно ієрархічний характер. Це також стосується всіх видів господарської діяльності людини, починаючи від підпорядкування окремих підприємств в межах міністерства і кінчаючи системою адміністративних органів, які керують певними за розмірами територіями. Принцип ієрархічності покладено в основу теорії центральних місць Кристалера, а також в основу розробки різних географічних типологій та класифікацій. В теорії «дифузії нововведень» Хегерстранда також використано цей принцип. Нововведення поширюються від «центральних місць» до периферії згідно з ієрархічним принципом.

6) Господарське освоєння і заселення території має осередковий характер. Осередки, навколо яких організується діяльність людини – це агломерації різного розміру. Закон агломерації, відкритий Вебером на підставі вивчення промисловості, має також прояв і в інших видах господарського освоєння території. Згідно з цією закономірністю географічний простір в процесі господарського освоєння весь час ущільнюється, що веде до утворення “полюсів росу”(Ф.Перру), якими є сучасні “світові міста”.

Уважно вивчаючи наведені закономірності можна дійти висновку, що всі вони як би “виходять” одна з іншої: так, в процесі господарського розвитку на будь-якій території утворюються осередки господарства (6). В свою чергу, ці осередки мають різний розмір, оскільки підлягають в своєму розвиткові певній ієрархії (5). Така ієрархічна підпорядкованість виходить з закону агломерованості виробництва, згідно з яким формуються агломерації різного розміру (4). Розмір агломерацій в свою чергу залежить від рівня доступу окремих ділянок території (3), а рівень цього доступу оцінюється згідно з законом «найменших зусиль» (1 і 2).