2.3. “Штандорт промисловості” а.Вебера.

В 1909 році німецький вчений Альфред Вебер випустив книгу «Теорія штандорту промисловості», суть якої полягала в тому, що капіталістичне виробництво розміщується по території за принципом найменших витрат виробництва. Згідно теорії Вебера розміщення промисловості визначається такими трьома факторами, які сам Вебер називає «орієнтаціями»:

1) транспортна орієнтація, тобто, прагнення підприємців будувати, заводи в пунктах, що забезпечують найменші витрати на транспорт;

2) робоча орієнтація, тобто прагнення підприємців будувати заводи у пунктах з найдешевшою робочою силою;

3) агломерацією, тобто прагненням підприємців розміщувати заводи в центрах скупчення інших промислових підприємств з метою зменшення витрат на будівництво шляхів сполучення, енергетичного господарства, всього того, що зараз має назву інфраструктури.

При розгляді транспортної орієнтації Вебер виходить з того, що всі матеріали, що довозяться, поділяються на повсюдні, до яких він відніс глину, воду, дерево, та локалізовані, видобуток яких за природними, або господарськими умовами здійснюється лише в певних місцях. Далі, при відшуканні штандорту за транспортними витратами розрізняються дві умови: 1) коли матеріал при переробці остаточно без залишків входить у готовий продукт - «чисті матеріали» (бавовняне волокно, залізо) і 2) коли в процесі обробки одержуються відходи, які надалі не використовуються в основному виробництві - «ваговтрачаючі або грубі матеріали» (вугілля, залізна руда).

Ці якості сировини разом з вагою продукту, що перевозиться, та довжиною відстані, що долається, впливають на розмір транспортних витрат і зсувають штандорт промисловості (місце розміщення промислового підприємства) до пунктів мінімальних транспортних витрат. Відношення ваги локалізованих матеріалів до ваги продукту називається матеріальним індексом. Вся сукупна вага товарів, що просуваються від матеріальних складів до центрів виробництва і від нього до місць споживання (матеріали плюс готові продукти) називається штандортною вагою.

Для кожного виду продукту має бути побудована геометрична фігура, що утворена з'єднанням пунктів споживання з оптимальними матеріальними складами, -«матеріальними компонентами»(мал.2.2) Вебер розмірковує таким чином: «Припустимо, ми маємо виробництво, що працює з двома локалізованими матеріалами, причому, на виробництво 1 т продукту необхідно 3/4 тони одного матеріалу і 1/2 іншого. В цьому випадку ми одержимо штандортну фігуру на «матеріальних компонентах» якої пересувається вага в 3/4 , а також в 3/4 та 1/2, в той час як «споживацька компонента» - одиниця. Звідси, виходячи з прийнятого припущення, що єдиним фактором, що визначає транспортні витрати є вага та відстань, робиться висновок, що вага, яка відповідає різним компонентам, і являє собою ті сили, з якими різні кутові вершини штандортної фігури притягують до себе виробничі штандорти. На малюнку 2.2. - В - місце споживання готового продукту; М₁ - матеріальний склад (за термінологією Вебера - місце із якого вивозиться сирий матеріал) того матеріалу, якого необхідно 3/4 т для виробництва 1 т продукту, а місце перетину трьох ліній всередині трикутника - «місце штандорту», тобто та точка, де повинен бути розміщений завод, що виробляє даний продукт.

В результаті аналізу інших довільно взятих випадків обґрунтовуються закономірності розміщення промисловості, що викликані транспортною орієнтацією:

1.При використанні одного або декількох місцевих матеріалів виробництво орієнтується на пункт споживання.

Мал.2.2 . Штандортна фігура А.Вебера

З. Випадки, що найчастіше зустрічаються (коли використання локалізованих матеріалів, що втрачають вагу, іде сумісно з повсюдними) вирішуються таким чином: а) використання одного матеріалу, що втрачає вагу, призводить до збігу центру виробництва з матеріальним складом; б) при з'єднанні використання локалізованого матеріалу, що втрачає вагу з повсюдним штандорт буде залишатись в матеріальному складі, доти, доки матеріальний індекс буде перевищувати одиницю, і переміститься до пункту споживання у випадку коли матеріальний індекс буде меншим за одиницю.

Робоча орієнтація, згідно з Вебером, вимагає визначення «робочих пунктів», під якими розуміються регіони з найнижчими робочими витратами (найнижчий рівень заробітної плати при високих трудових навичках робітників). Ці робочі пункти будуть притягувати до себе штандорт промисловості від пунктів мінімальних транспортних витрат лише в тих випадках, коли економія на робочих витратах переважить надмірні витрати за транспортні перевезення у випадку переміщення виробництва. Графічно ця ситуація відображена на малюнку 2.3. Навколо пункту транспортного мінімуму (Р) будуються замкнуті лінії, що з'єднують пункти однакових відхилів в транспортних витратах при перенесенні виробництва до «робочих пунктів» (L1, L2). Ці лінії називаються «ізодапанами», а та з них, яка проходить через точки, де відхили транспортних і робочих витрат зрівнюються, називається «критичною ізодапаною». Розмір економії на робочих витратах залежить: 1) від абсолютного розміру робочих витрат на тону готового продукту - «індексу робочих витрат» і 2) від проценту скорочення цих витрат в «робочому пункті» порівняно з пунктом мінімальних транспортних витрат. Умови, що впливають на характер і напрямок робочої орієнтації поділяються на дві групи - умови, що пов'язані з особливостями окремих галузей промисловості, і загальні умови середовища.

До першої групи відноситься штандортна вага, матеріальний індекс і індекс робочих витрат. Чим нижче штандортна вага, тим імовірніше відхилення штандорту від пункту транспортного мінімуму до «робочих пунктів» і навпаки. Тяжівна сила «робочих пунктів» зростає або слабішає паралельно індексу робочих витрат.

Крім транспортної і робочої орієнтації Альфред Вебер вперше зробив ретельний аналіз дії закону агломерації на розміщення промисловості. Агломерацією називається скупчення промислового виробництва в будь-якому місці. Переваги створені таким скупченням, можуть виходити або з загальновідомих переваг великого виробництва, що здешевлюють продукцію, або від економії, що одержується на організації виробничого обслуговування окремих підприємств (виробнича інфраструктура). Агломерація зумовлена технічною та економічною структурою виробництва і може мати прояв у вигляді організованого обслуговування трудом, кредитом, ринковими зв'язками по постачанню матеріалами та збуту виробів, складами, під'їзними шляхами, допоміжними виробництвами (тими, що виділились в самостійні виробництва частинами процесу, як, наприклад ремонт, силове обладнання, водопровід) та іншими засобами, що знижують загальні витрати виробництва.

Було також враховано і антиагломераційні процеси, що мають прояв у вигляді підвищення цін на земельні ділянки, подорожчання життя, підвищення заробітної плати, росту цін на матеріали та інше. Вигоди, одержані від агломерації, Вебер відносить до «кількості агломерованої виробничої маси» (вагової суми продукції) і в такий засіб враховує ступінь її впливу і співставляє ії з вигодами транспортної та робочої орієнтації. Загальний розмір економії (збереження) від агломерації, віднесений до одиниці продукції, називається «індексом збережень» від агломерації. У цього індексу спостерігається тенденція до зниження разом з ростом агломерованої маси. Тому залежність між розміром збережень та агломерованою масою розглядається як функція цієї маси. При такому припущенні індекс збережень може бути включено в більш загальне поняття - функцію збереження. Одержана при агломерації економія витрат веде до відхилення центрів виробництва від оптимальних пунктів за транспортною і робочою орієнтацією в тих випадках, коли ця економія перекриває додаткові витрати на транспорт та робочу силу, які зростають внаслідок переміщення промисловості в пункти агломерації. Було встановлено, що висока функція збережень, низька штандортна вага, низькі транспортні ставки та висока виробнича густота форсують агломераційні процеси, в зворотних же випадках пригнічують їх.