5.2. Уявлення про енерговиробничі цикли та їх систему

Сучасна система енерго-виробничих циклів, яка базується на поєднанні галузей, переважаючих у другому виробничо-технологічному укладі логічно і послідовно описує технологічні зв’язки що при цьому виникають. Галузеве наповнення території реалізується у формуванні системи енерговиробничих циклів (ЕВЦ). Здається, концепція ЕВЦ - чи не єдина з усієї теорії економічного районування, яку можна пристосувати для нових умов ринкової економіки. Адже, і Японія, і Сполучені Штати, і Росія і Україна хоч в різний час, але «пройшли» через паровий двигун, двигун внутрішнього згоряння, та атомний реактор. Саме тому, країни, що знаходяться за рівнем економічного розвитку попереду України, можуть розглядатися як прогнозні моделі розвитку технологій. А теорія ЕВЦ може виступати в цьому випадку як метод галузевого та територіального прогнозу.

Вперше поняття «цикл» було введене в економічну географію у 1931 році академіком І.Г.Олександровим, який працював того часу в комісії Держплану СРСР з економічного районування. Він вважав, що цикл - це групи виробництв, основних і супутніх, які взаємопов’язно виникають на основі певного виду сировини. Поняття «енерговиробничий цикл» було введено М.М.Колосовським у 1947 р. Енерговиробничим циклом (ЕВЦ) Колосовський назвав типову стійко існуючу сукупність виробничих процесів, які виникають взаємозумовлено навколо головного процесу для певного виду сировини та енергії. ЕВЦ побудовані за принципом технологічної пов’язаності та підпорядкованості виробництв, починаючи від видобутку сировини і використання певного виду енергії до виходу кінцевої продукції. ЕВЦ являє собою ланцюг технологічно пов’язаних виробництв на базі того чи іншого поєднання сировинних та паливно-енергетичних ресурсів. Однак, один і той же вид продукції може вироблятись в різних ЕВЦ. Наприклад, азотні добрива можуть вироблятись в пірометалургійних циклах і у вуглехімічному циклі.

Взаємне переплетення галузевих і регіональних аспектів — типова риса обґрунтування територіальної організації господарства. Тому вивчення окремо взятої галузі повинно розкрити всю повноту зв'язків і відносин з іншими галузями, населенням і його трудовими ресурсами, історично накопиченими матеріальними цінностями, навколишнім природним середовищем, сировинними і паливно-енергетичними ресурсами. Жодне територіальне сполучення підприємств різних галузей не можна розглядати поза техніко-економічною специфікою й особливостями розміщення кожної галузі окремо³⁵.

Чому перелік ЕВЦ в багатьох літературних джерелах уявляється як система? Передусім це виходить з їхніх головних ознак. Згідно з А.Т.Хрущевим виділяються наступні суттєві ознаки енерговиробничих циклів:

По-перше, розвиток будь-якого циклу відбувається згідно із специфікою економічних і природних умов даної території. Це означає, що ЕВЦ не лише структурне утворення, такий собі будівельний матеріал для промислових комплексів і виробничо-територіальних сполучень взагалі, а і абсолютно конкретне в просторовому відношенні явище.

По-друге, поява нових циклів обумовлена, як правило, науково-технічним прогресом і залученням в промисловий обіг не використаних раніше сировинних і паливно-енергетичних ресурсів. Поряд з цим можлива і реконструкція тих циклів, що вже склалися, оскільки перехід до нових видів сировини, палива та енергії змінює характер технологічних процесів.

По-третє, типові сполучення виробництв і виробничих процесів мають модифікації, викликані місцевою економіко-географічною специфікою, своєрідністю контактів, що існують між окремими енерговиробничими циклами, районними особливостями в техніці і технології переробки сировини палива та енергії. Отже, один і той же цикл, що знаходиться в різних економічних і природних умовах може мати неоднакові структурні ознаки.

Звичайно, що будь-який з енерговиробничих циклів – це не галузь і не група галузей промисловості. Сутність циклів полягає в сполученні, в тісній взаємодії окремих стадій виробничих (технологічних) процесів, що мають місце в різних галузях [12].