2.9. Терміни та поняття

агломераційна економія— зниження собівартості виробництва одиниці продукції внаслідок його територіальної концентрації в одному пункті (промисловому центрі, промисловому вузлі тощо). В регіональній науці існує також поняття від'ємної агломераційної економії — збитки, зумовлені концентрацією виробництва у великих містах і агломераціях населених пунктів внаслідок зростання вартості життя, цін на землю, транспортних витрат, а також витрат на попередження забруднення довкілля.

виробничі витрати – сукупність видатків, які забезпечують певний виробничій процес – на оренду приміщень та обладнання, на сировину, паливо та енергію, оплату робочої сили, транспортування сировини та готової продукції та ін.

вульгарний географізм - соціологічна концепція, що намагається пояснити явища суспільного життя особливостями природних, і географічного положення країни або району. Представники вульгарного географізму вбачають в географічному середовищі або її окремих елементах головну, визначальну силу розвитку людського суспільства. Вульгарний географізм склав головні підвалини антропогеографії, яка почала розвиватись наприкінці ХІХ століття.

географічний детермінізм – концепція, що визнає об’єктивний зв’язок і взаємозалежність між географічними об’єктами і явищами, між суспільством і географічним середовищем. Принципи географічного детермінізму лежать в основі регіональної соціально-економічної політики багатьох країн. Одним з вітчизняних прихильників географічного детермінізму був Л.М.Гумільов. В сучасних дослідженнях географічний детермінізм найчастіше застосовується при розробці геополітичних доктрин.

економічне районування – теорія в радянській економічній географії в межах якої доводиться об’єктивність поділу території країни на однорідні її частини – економічні райони і обґрунтовується можливість і необхідність господарського управління цими територіями.

земельна рента – регулярно одержуваний доход з землі, який потребує від одержувача постійної підприємницької діяльності; рента взагалі - 1) – в багатьох країнах – прибуток, який одержує власник від облігацій державних позик; 2) – доход, який утворюється внаслідок виключного володіння унікальними природними ресурсами.

зона – територія, в межах якої спостерігається однозначність показників, що характеризують будь-яке явище; ці показники в межах зони можуть варіювати, проте не виходити за межі встановленого інтервалу. Поняття зони і ареалу доже схожі, але якщо для виділення ареалу достатньо знати про те, чи присутнє взагалі певне явище на будь-якій території, то для виділення зон треба знати і інтенсивність цього явища.

інформаційне поле — певна частина географічного простору, в межах якої відбувається взаємодія між джерелом та одержувачем інформації. Термін інформаційне поле введений шведським географом Т. Хагерстрандом в рамках теорії дифузії нововведень (1953).

інфраструктура – (від лат. infra – нижче, під і structura- будова, розміщення) – сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура – транспорт, зв’язок, шляхи, лінії електропередач) і населення (соціальна інфраструктура – комплекс закладів освіти , охорони здоров’я, торгівлі та ін.).

концентрація виробництва – процес зростання виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств в випуску продукції і в загальній виробничій потужності певної галузі; обсягом продукції і розміром потужності в середньому на одне підприємство; середнім розміром виробничих фондів, що припадають на одне підприємство. Великі підприємства мають важливі переваги перед малими, оскільки дають змогу підвищувати економічну ефективність і мають кращі умови для впровадження механізації і автоматизації виробництва. За просторовим змістом концентрація дуже скидається на агломерацію.

приміське сільське господарство – поєднання галузей сільського господарства, які орієнтуються переважно на споживача, тобто спрямовані на задоволення продовольчих потреб населення великих міст. Представлені переважно галузями, що випускають або мало транспортабельну продукцію, або ту, що швидко псується – овочівництво, садівництво, молочне та молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво.

полюси розвитку і центри росту - поняття в межах відповідної концепції. Згідно з нею розвиток виробництва не проходить рівномірно у всіх галузях господарства. Виділяються так звані пропульсивні галузі, які і є стимулом розвитку всієї економіки – полюси розвитку. Відповідно до полюсів розвитку виділяються центри росту – місця зосередження підприємств пропульсивних галузей. Автори – Ф.Перру, Ж.Будвіль.

просторова модель – взагалі модель – тип, марка, взірець конструкції чого-небудь. Просторова модель – умовна схема, яка різноманітними засобами (математичними, картографічними, схематичними, фізичними та іншими) передає тип, напрямок, динаміку і кількісні характеристики просторових відношень.

світові міста – ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами також є транспортні вузли із зручним географічним положенням, великі морські порти, значні міжнародні центри з рекреаційними функціями. Головні ознаки світових міст, крім їх великої людності – спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та ділових послуг, концентрація різних штаб-квартир та ін.

теорія "загальної рівноваги" , — теорія регіональної економіки, яка розглядає економічний простір як гомеостатичну систему, що прагне до рівноваги в розміщенні, виробництві й розподілі продукції при будь-якому її "збуренні" з боку гетерогенних факторів, причому основною рушійною силою такої системи є закони ринка, вільна конкуренція виробників.

територіально-виробничий комплекс – взаємопов’язане і взаємообумовлене поєднання галузей виробництва на певній території, частина господарського комплексу країни або економічного району відповідного рангу.

фактори виробництва – економічні ресурси: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності, необхідні для виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці управління потоками факторів здійснюється з допомогою ринків.

фактори розміщення виробництва – сукупність необхідних і детермінованих відносин між об’єктом і місцем його розташування.