2.6. Дискусія. Головні положення теорії розміщення, узагальнені з класичних робіт

Вихід значної частини робіт з класичної теорії розміщення припадає на 50-60 роки ХХ століття. В російському перекладі вони побачили світ в 60-70 роках. В географічному житті колишнього Радянського Союзу це була визначна подія, оскільки вперше було надруковано досвід кількісної, або розрахункової географії. Відтак, ця, стара як світ і, здебільшого, описова наука на наших очах перетворювалась в прикладну, здатну вирішувати нагальні господарські проблеми, що пророкувало географам великі перспективи. Протягом якогось часу були спроби адаптувати головні теоретичні положення і прикладні моделі до радянської економіки. Проте, ейфорія пройшла, ці спроби здебільшого були невдалими, оскільки мало місце приживлення нових ідей на ворожий грунт. Загальні економічні закони радянської держави з жорсткою директивною (закритою) економікою не передбачали будь-якої хаотичності, тим більше в розміщенні господарства. В методології економічної географії переважали теорія економічного районування і концепція ТВК, в царині яких знаходилось жорстке державне регулювання економіки. В кожній з радянських республік існувала суперструктура - Держплан, яка розподіляла все, навіть “розміщення продуктивних сил”. Жоден з розділів вузівських підручників з політекономії капіталізму не обходився без “Критики буржуазних концепцій...”. Саме тому популярним вважався вислів К.Маркса про “сміхотворність спроб “мекленбурзького юнкера” І.Тюнена у розрахунку власного варіанту рікардівської диференційної ренти”.

Ринкова економіка розставила все по своїх місцях. Елемент хаотичності (чи може об’єктивності?!) в розміщення продуктивних сил внесено! Відходять у минуле теорія економічного районування, ТВК і все те, що було притаманне державному ладу із суспільною формою власності на засоби виробництва.

Повертаючись до класичних витоків теорії розміщення, ми зараз дедалі більше знаходимо аналогій з ще молодою українською ринковою економікою. І логічно постає запитання, а чи є щось спільне в господарському освоєнні географічного простору в країнах з різними суспільно-економічними формаціями? Виявляється, що є.

• Дивлячись на карту адміністративного поділу будь-якої країни із здивуванням нараховуєш в середньому шість суміжних адміністративних одиниць. Отже крісталерівська модель не така вже й абстрактна і ідеальна!

• Фактор відстані є головним при утворенні “червоних ліній” у великих містах. Отже тюненівська модель стосується не лише “ізольованої держави”!

• Головними осередками ділового світу сьогодні є так звані “світові міста”, яких за прогнозами всередині 21 століття буде 30-40. Отже, процес ущільнення агломерованої маси, відбитий в законі веберівської агломерації, відбувається всюди!

• Швидкість розповсюдження і впровадження нових технологій може стати запорукою економічного розвитку цілих країн, навіть тих, які не мають ніяких ресурсів крім робочих рук та їхньої здатності до трудоголізму. Отже, точно обрахована хегерстрандівська дифузія, може спрогнозувати економічні спади та стрибки не лише окремих підприємств чи країн, але й цілих регіонів світу!

• На території різних країн в різний час виникають “полюси зростання”, які подібно потягу тягнуть за собою всю економіку. В розвинутих країнах – це “силіконові долини”; в Україні – регіони видобутку ресурсів, наприклад, Кривбас. Таким чином, теорія “полюсів розвитку” Ф.Перру діє всюди!

Знайомство з класичними працями з теорії розміщення дозволяє узагальнити головні її положення, які виробились протягом майже трьохвікового розвитку капіталістичних відносин в розвинутих країнах і які відмічені в працях Хагета, Льоша, Бунге, Ізарда, Хегерстранда та інших західних представників теорії розміщення. Не буде великого ризику, якщо ми скажемо, що наведені нижче закономірності діють в різних країнах, оскільки відбивають загальні тенденції господарського освоєння географічного простору. Послідовність такого освоєння - космополітична і відбита на малюнку 2.8.