2.1. Стислий огляд історії розвитку класичної теорії розміщення.

Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення продуктивних сил наприкінці ХIХ ст. Теорії розміщення продуктивних сил як такої на той час не було. Однак розвиток економічної науки відбувався не тільки завдяки аналізу й узагальненням, а й через створення основ ринкової теорії розміщення виробництва. Початківцями класичної теорії розміщення були І.Тюнен, В.Лаунхардт, А.Вебер (ХІХ ст.), і продовжили її розвиток - В.Кристаллер, А.Льош, У.Ізард, Т.Хегерстранд, Дж.Чорлі, Ф.Перру, В.Бунге, П.Хагет (ХХ ст.). Вагомий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил зробили відомі українські вчені К.Воблий, О.Діброва, І.Мукомель, М.Паламарчук, А.Алимов, Ф.Заставний, М.Пістун, О.Топчієв, О.Шаблій, В.Поповкін, С.Дорогунцов, М.Долішний, А.Голіков.

Засновники теорії розміщення виробництва А.Вебер і І.Тюнен фактично вперше довели, що саме розміщення окремого підприємства може забезпечити, при однакових умовах, індивідуальному власникові найбільший прибуток. Слід зауважити, що наприкінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст. проблема розміщення обмежувалася “теорією штандорту”, суть якої полягає у виборі оптимального для окремого власника місця розміщення окремого підприємства.

Засновник “теорії штандорту” А.Вебер у праці “Теорія розміщення промисловості” абстрагується від дії законів ринкової економіки, оскільки об’єктом побудови своєї теорії обирає ізольовану господарську територію. У зв’язку з цим йому закидають, що він сконструював чисту теорію, суть якої полягає в тому, що виробництво розміщується за принципами найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома чинниками, або, як він їх називає, “орієнтаціями”: транспортною, робочою, агломерацією.

Теорія розміщення сільського господарства І.Тюнена викладена у його книзі “Ізольована держава у її відношенні до сільського господарства і національної економії”. Автор підкреслює вигідність застосування різноманітних варіантів розміщення сільського господарства в “ізольованій державі” щодо великого міста, яке розглядається як єдиний ринок збуту сільськогосподарських продуктів. Вирішального значення він надає витратам на перевезення цих продуктів від місця виробництва до ринку, де їх реалізують. І.Тюнен є прибічником закону зменшення родючості ґрунту.

У 40-х роках ХХ ст. було опубліковано працю німецького вченого А.Льоша, де висвітлювалося широке коло теоретичних проблем розміщення господарства як країни в цілому, так і її економічних районів. На противагу А.Веберу, А.Льош надає більшого значення ринкам збуту готової продукції як головному чиннику розміщення підприємств, категорично стверджує, що правильним є таке розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки. Він впроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств - інтереси всього господарства країни. Досить цікавим є його висновок про обмежену роль теорії при вирішення практичних питань вибору місця для будівництва окремих підприємств і навіть великих міст. Цікавим є твердження, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища в розміщенні господарства в цілому і його галузей зокрема, а й у тому, щоб вказати шляхи подолання їх. Багато висновків і пропозицій А.Льоша можна використати при виборі найбільш вигідних пунктів розміщення нових підприємств у заданому економічному районі, а формули, які він пропонує, - при аналізі окремих чинників розміщення. Загальною рисою більшості робіт другої половини ХХ століття було наближення моделей розміщення господарства до фізичних законів гравітації (гравітаційні моделі), в яких просторові відношення розглядалась як результат взаємодії мас господарських об’єктів і відстані між ними (Практична робота 2.11).

Нині в країнах ринкової економіки розвиваються різні теорії розміщення продуктивних сил. З-поміж них дуже відомою є “географічний детермінізм”, який вирішального значення надає географічному середовищу в розвитку і розміщенні господарства різних країн і районів. Різновидом цієї теорії є так званий “вульгарний географізм”, згідно з яким процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Теоретичні висновки представників цих напрямків ставляться під сумнів досягненнями науково-технічного прогресу, який істотно впливає на розміщення окремих підприємств і галузей промисловості попри сировину та енергію (машинобудування, хімія органічного синтезу та ін.). Масове впровадження ресурсозберігаючих технологій певною мірою теж знижує значення чинника природних ресурсів при розміщення окремих галузей промисловості. Водночас слід зазначити, що недооцінка географічного середовища при розміщенні окремих виробництв може мати негативні наслідки.

Теорія і практика розміщення продуктивних сил за умов переходу до ринкової економіки набуває дедалі більшого значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про потребу його вдосконалення. Не менш важливим є прогнозування розміщення продуктивних сил країни на перспективу. Ці завдання вирішуватимуться в умовах інтеграції економіки України в європейський простір. Звідси актуальність перегляду теоретичних положень, що стосуються стратегії й тактики розміщення продуктивних сил в межах території суверенної держави. Але, перш за все треба визначити загальнотеоретичні засади розробки перспективної програми розвитку та розміщення продуктивних сил, які мають всеохоплюючий характер.