7.2. Методологічні проблеми сучасної геоінформатики

Будь-яка наука у своєму розвитку проходить складний шлях від наукової задачі до наукової проблеми, далі - наукового напрямку і, нарешті, стає наукою. Головною ознакою констатації статусу науки є дискусія про предмет, об’єкт, задачі, метод дослідження, які, власне, об’єднує термін методологія. На нашу думку настав час визнати геоінформатику як окрему науку і визначитись з її предметом, методом, об’єктами, метою, місцем в системі наук та ін.

На щастя, геоінформатика пройшла свій шлях до статусу науки досить почесно, оскільки початково була спрямована на вирішення практичних завдань і не прославилась надлишковим теоретизуванням. Більше того, і зараз, судячи із статистики різноманітних форумів з геоінформатики, вона має зовнішні ознаки добре розробленої прикладної наукової проблеми, а, скоріше, науково-прикладного методу вирішення складних просторових проблем. До сьогоднішнього дня розвиток геоінформатики «укладається» в декілька етапів:

• На першому етапі відбувається усвідомлення необхідності структуризації території (в двомірному її розумінні). Значною мірою цьому сприяли “холодна війна” і початок космічного освоєння навколоземного простору. Проте, навіть “двомірна” структуризація дала відчутні результати щодо оперативного “зняття” інформації з певної ділянки території. Перші кроки розробки ГІС – створення електронних карт, топологічна структуризація об’єктів (полілінії, полігони та ін.), організація атрибутивної бази даних, прив’язка її до топооснови - можуть бути здійснені геодезистами, інженерами-програмістами і, взагалі, людьми, які “просунуті” в володінні комп’ютером. Взагалі, цей етап умовно можна назвати екстенсивним, оскільки протягом його йде кількісне накопичення інформації.

• Другий етап – повсюдне впровадження ГІС в діяльність установ, організацій, фірм, які часто звертаються до баз даних взагалі і до територіально прив’язаних зокрема. Відбувається дуже широке розгалуження аспектів і сфер застосування ГІС – кадастри, муніципальні потреби, прогноз і ліквідація надзвичайних ситуацій, навігація, прогноз, пошук і розробка родовищ корисних копалин, вирішення екологічних проблем, управління, маркетинг, географічні дослідження. Під час розробки вказаних напрямків завдяки невимушеним контактам з “територією” представники негеографічних сфер зайнятості отримують географічний потяг і опосереднено залучаються до географічної культури. Причому, у цих людей автоматично виникає потреба в подальшому просторовому аналізі, про що свідчить “відповідь” відомих розробників програмного забезпечення (ESRI) на таку потребу розробкою спеціальних аналітичних модульних додатків до відомих ГІС “Arc Info”⁴⁸, “Microstation”⁴⁹, “MapInfo” та ін.

• І, нарешті, третій етап – аналітичний, який має відповісти на потреби саме просторового аналізу і головна роль в якому буде належати не комп’ютеру навіть з самим “просунутим” програмним забезпеченням, а Людині з “вживленим” відчуттям простору.

Сучасний розвиток геоінформатики на теренах колишньої великої держави дуже нагадує анекдот про хірурга-недоучку, який під час операції відрізав щось не те, в нього зіпсувався настрій і він почав скальпелем полосувати пацієнта із словами “А-а-а, нічого не виходить!”. Зараз у хірургів крім скальпеля є набагато складніше і ефективніше обладнання, є складна і ефективна методика його використання, але від того болячок у людини не стало менше, а скоріше, навпаки. Організм людини досі остаточно не вивчений і весь час підносить сюрпризи лікарям. Подібна ситуація проглядається і в геоінформатиці. Ріжемо всюди. Може вже щось і відрізали зайве, але хворий поки що мовчить. Може мовчить тому, що взагалі не вміє розмовляти, а може й тому, що наш скальпель навіки заткнув йому рота. Чи є той безперечно значний економічний ефект від впровадження ГІС в повсякденне життя головним і єдиним критерієм їх подальшого розвитку? Здається, це головне методологічне запитання, на яке треба дати відповідь сьогодні, бо завтра може бути пізно. Наш пацієнт, або географічний простір є “хворим” з відомого лікарського прислів’я “Треба лікувати не хворобу, а хворого”. ГІС у нас в державі поки що “лікують хворобу”, тобто вирішують безперечно важливі і складні, але вузькі проблеми: розробки родовищ корисних копалин, упорядкування інфраструктури, складання кадастрів та інші.

Отже, якщо теорія геоінформатики сьогодні не розроблена, то це зовсім не привід “різати по живому”. На сучасному етапі геоінформатика поки що стала симбіозом геодезії з інформатикою. Наразі, в літературі між представниками інформатики і географії й досі точаться суперечки про те, який же зміст вкладати в слово “гео” - географічний чи геодезичний?

Взагалі, в географії є досить старі традиції у постановці і вирішенні просторових проблем. Зокрема, в царині хорологічної концепції знаходяться просторові відношення. За традицією, яка сформувалась протягом останніх 50-70 років географія - це наука, яка вивчає складні територіальні системи, що складають структуру земної поверхні. Найчастіше до головного об’єкту дослідження відносяться ділянки денної поверхні, які можуть сприйматися як “ландшафт” у фізичній географії і як “територія” у економічній. Між тим, “поруч” з “вузькими” географіями завжди існувала і розвивалась метагеографія (або загальна чи теоретична), яка собою як би “пронизувала” вузькі і головним об’єктом вивчення якої був географічний простір, причому як в “приземленому”, так і віртуальному розумінні.

Сьогодні зрозуміло, що незнання загальних законів розвитку географічного простору та його насичення і є головною причиною загострення багатьох глобальних проблем. А, отже, вирішення прикладних просторових проблем за допомогою геоінформаційних технологій проходить за відсутністю єдиної теоретичної парадигми.

Тобто, настає час вивчення найбільш загальних законів формування і розвитку географічного простору. Доцільно знову пригадати роботу “Земные миры”, де проводиться межа між хореоном – певним матеріальним просторовим утворенням, кордони якого можна провести в двомірному просторі і сфрагідою – або інформаційним “залишком” хореону, кордони якого вже переходять в якийсь інший вимір і не визначаються конкретно. Проте, хореони існують одночасно на одній і тій же території, будучи самі по собі двомірними (континуальними), але, накладаючись один на одний, як шари крему на пиріг (аналогія з ГІСами!), утворюють вже щось інше за якістю – дуже складну багатомірну інформаційно-просторово-часову систему, яка розвивається за власними законами⁵⁰.

Саме незнання цих законів є тією “білою плямою”, яку сьогодні поступово ліквідують географи, беручи до уваги один дуже значний теоретико-методологічний парадокс. Маючи (в переважній більшості) двомірне, механістичне світосприйняття представники технічного крила геоінформатики сприймають геоінформаційні системи у кращому випадку як інструмент вирішення якихось конкретних переважно господарських завдань через категорію «територія», а не «простір». Про це свідчить прив’язка найвідоміших ГІС іноземного походження (MapInfo, ArcView, ArcInfo, Microstation, та ін.) до звичайних двомірних картографічних проекцій.⁵¹ Отже, та структуризація простору, яка закладена в наявних ГІС і реальний стан цього простору, до усвідомлення законів розвитку якого ми лише поступово наближаємось, весь час будуть вступати у протиріччя. Причому, це протиріччя не конструктивне, виходячи з законів діалектики, а деструктивне. Між тим, не слід забувати вислів класика про те, що карта, як відбиток простору дає третій вимір у сприйнятті будь-якої інформації (Баранський), а сьогодні, здається, вже і більш високі виміри.⁵²

Аналіз агроекосистем як складних інформаційно-просторово-часових утворень дозволив нам розробити концептуальну схему просторово-часової еволюції природи і суспільства, яка відбувається у напрямку ущільнення географічного простору, причому на сучасному етапі - ущільнення інформаційного (див. попередній розділ). З плином такого ущільнення відбувається переоцінка знань про “двомірність” географічного простору, оскільки невирішеність глобальних проблем підштовхує до висновку, що головна їх причина знаходиться в інших більш “високих” вимірах, де якби накопичується інформація про діяльність людини на більш низьких рівнях.

Що ж стосується урбаністичного середовища, яке сьогодні за допомогою муніципальних ГІС нещадно “полосується”, то просторових, або хорологічних проблем тут набагато більше: функціональне зонування території міст, “багатоповерховість”, інформаційний тиск, надзвичайні ситуації, транспортні проблеми, санітарні проблеми, приміські зони та багато інших. Отже, крім двомірних кордонів окремих шарів в муніципальних ГІС треба вивчати і брати до уваги тонку інформаційну взаємодію не скільки між цими шарами а, найскоріше, між їхнім внутрішнім змістовним насиченням.

До головних найбільш загальних висновків нашого дослідження слід віднести:

• Головні тенденції і логіка розвитку людської цивілізації свідчать про те, що метою існування людини є розширення простору її помешкання (географічного простору) і подальше його ущільнення⁵³;

• Розуміння категорії “географічний простір” на різних етапах розвитку географічних знань пройшло через двомірне, тримірне, а сьогодні підходить до n-мірного сприйняття. Саме ущільнення географічного простору підводить нас до усвідомлення збільшення кількості вимірів, передусім завдяки інформації, яку несуть у собі і залишають по собі різні територіальні системи (як природні, так і соціальні);

• Розробка теоретичних основ дослідження і використання географічного простору повинна бути приоритетним напрямком при постановці і вирішенні не лише глобальних проблем людства – екологічної, сировинної, та інших, а й вузьких, якими займається геоінформатика.

• Найперспективнішим напрямком новітніх просторових досліджень доцільно вважати вивчення інформаційних властивостей географічного простору⁵⁴ особливо географами з подальшим виходом на розробку теорії геоінформатики;

Підсумовуючи сказане, вважаємо, що головним предметом вивчення геоінформатики, як науки, є географічний простір, його внутрішній зміст та конструктивні напрямки його якісної видозміни у відповідності з умовами існування і поточними проблемами людської цивілізації. Проте, зважаючи на сучасний стан розвитку геоінформатики, яка поки що займається вивченням окремих об’єктів дослідження (міських територій, природних ресурсів, надзвичайних ситуацій та ін.), треба вважати, що вказаний предмет почне відповідати внутрішньому змісту науки в недалекому майбутньому, коли геоінформатика остаточно набуде статусу дійсно самостійної науки. Найвірогіднішим “інтегратором” різноманітних об’єктів в межах єдиного предмету дослідження повинна стати теоретична географія, яка повинна долучитись до традиційних наук, на стику яких розвивається геоінформатика. Саме цим з суто методологічних позицій буде визначатись місце геоінформатики в системі наук.