logo search
Ринок і регіоналістика (С

5.1. Загальні тенденції технологічного розвитку цивілізації

Зміст будь-якої території, згідно з визначенням Геттнера, формується тим матеріально-речовинним наповненням, яке поступово насичує географічний простір [6]. Територіальне насичення реалізується в формуванні певних типів територіальної структури, які були розглянуті вище. В основі механізму такого насичення обов’язково лежить розвиток окремих галузей господарства. Логіка і послідовність цього розвитку укладається в загальні тенденції формування виробничо-технологічних укладів33.

Науково-технічний прогрес, згідно сучасної концепції, являє собою ланцюг виробничо-технологічних укладів (ВТУ), що, змінюючи один інший забезпечують динамічний розвиток продуктивних сил суспільства. Між собою ці виробничо-технологічні уклади відрізняються складом провідних галузей, видами домінуючих енергоносіїв, конструкційних матеріалів, оброблювального обладнання, засобів транспорту, зв’язку і т і. Трансформування частин технологічних структур відбувається в тісному зв’язку, можна сказати, синхронно. Якщо хоч один з компонентів цих структур відстає від інших, то гальмується рух усього виробничо-технологічного укладу. Саме це відбулося з економікою України (як, до речі, і з іншими країнами СНД). Для аналізу даного явища звернемося до економічної історії сучасного суспільства.

В перший виробничо-технологічний уклад науково-технічного прогресу людське суспільство вступило, коли почали розвиватися електроенергетика і електротехнічне машинобудування. Це супроводжувалося механізацією основних технологічних процесів, для чого споживалося багато сталі, прокату, інших засобів промислового виробництва. Найважливішим енергоносієм стало вугілля, а головним видом транспорту — залізниця. Характерною рисою цього укладу стали: видобуток великої кількості вугілля і сировинних ресурсів, виробництво безлічі універсальних верстатів, засобів транспорту (паровозів, вагонів, пароплавів). Все це супроводжувалося швидкою урбанізацією і збільшенням чисельності кваліфікованих кадрів. До головних географічних наслідків розвитку першого ВТУ треба віднести:

Другий виробничо-технологічний уклад почав закладатися десь в першій чверті ХХ сторіччя, коли на тлі загальної концентрації виробництва, все більшу роль почали відігравати хімічна промисловість, автомобілебудування, телекомунікації. Але доки не була проведена перебудова виробництва, діяли старі технології, і нові галузі розвивалися поволі. Лише в 30-і роки після економічної кризи, що виникла напевно, внаслідок того, що старий виробничо-технологічний уклад вже сам себе пережив, а його капітал знецінився, був відкритий шлях до нового. Відбулися значні модифікації в сировинній і паливно енергетичній базі, якості технологічного обладнання. 3начно зросла частка нових конструкційних матеріалів, якісних сталей і т.і. Широке розповсюдження отримала середня освіта, зросли рівень кваліфікації і культура виробництва. Стало можливим масове виробництво з дуже суміжною технологією — автомобілів, електроапаратури, побутової техніки і т. і. В сільському господарстві відбулася «зелена революція», що сприяла виробництву продукції рослинництво і тваринництва. До головних географічних наслідків розвитку другого ВТУ треба віднести:

Третій виробничо-технологічний уклад став зароджуватись в середині 70-х років ХХ століття, коли почалося виробництво мікропроцесорної техніки, електроніки, робототехніки і т і. Це дозволило різко збільшити комплексну автоматизацію виробничих процесів, поглибити їхню спеціалізацію, знизити собівартість виробництва з одночасним підвищенням якості продукції. Зменшилася матеріало-, энерго- і трудомісткість виробництва. Розвитком даного укладу характеризуються багато країн Європи, США, Канада, Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і ін. До головних географічних наслідків розвитку третього ВТУ треба віднести:

З точки зору деяких вчених зараз передові країни вступають в ще більш новий виробничо-технологічний уклад (постіндустріальний), пов’язаний з впровадженням в виробництво біотехнології, нейрокомп’ютерів, новітніх засобів інформаційного забезпечення, що дозволить суспільству перейти в якісно новий етап його соціально-економічного розвитку. До можливих географічних наслідків розвитку четвертого ВТУ можна віднести:

Виходячи з домінування того або іншого виробничо-технологічного укладу в країнах світу, вони можуть бути поділені на три групи: високо індустріальні, ті, що розвиваються, та ті, що знаходяться в стадії стагнації. Україна на сучасному етапі свого розвитку знаходиться десь між країнами другої і третьої групи. Панівним виробничо-технологічним укладом у неї є другий, але і перший ще не зійшов з шляхів її розвитку. Що стосується третього виробничо-технологічного укладу, то він має свій прояв лише в окремих галузях виробництва (космічна техніка). Таке положення України зумовлене тією обставиною, що за роки радянської влади (навіть в післявоєнний час) основна увага в розвитку її господарства приділялася підсиленню того виробничо-технологічного укладу, що вже склався, тобто першого. Виникали виробництва, що базувались на універсальному обладнанні по обробці металу, використанню низькоякісних видів сталі та вугілля. Спроби зробити наголос на розвиток нафтової, газової, хімічної промисловості, зіткнувшись з проблемою сировини і енергоносіїв, не отримали підтримки. Величезний комплекс вугільно-металургійної промисловості, створений ще в роки індустріалізації, панує в промисловості України і по сьогодні (Україна, наприклад, видобуває вугілля в 15, залізної руди в 10, виплавляє сталі в 3 рази більше ніж Франція). Важка промисловість і паливно-енергетичний комплекс складають близько 70% потужностей її промисловості.

Відтворення старих технологій вимагає більших матеріально-технічних затрат і зусиль суспільства, але віддача від цього невелика. Підрахунок фахівців показує, що рівень техніко-економічного розвитку, що був в США ще 30 років тому, коли там панував попередній виробничо-технологічний уклад, Україна досягне (якщо не зміняться тенденції і напрямки її соціально- економічного розвитку) лише через 15-20 років [7].

Як бачимо, в основі технологічного розвитку суспільства лежить використання певних видів енергії і пристроїв, що її генерують і перетворюють. Спочатку були дрова і локомобілі, потім вугілля і парові машини, далі – нафта і двигуни внутрішнього згоряння, ще далі уран і атомний реактор. За прогнозами далі будуть нетрадиційні джерела і такі ж нетрадиційні енергоперетворюючі пристрої, на зразок водневого двигуна. Але однією спільною рисою в даному переліку є те, що будь-яка технологія ґрунтується на використанні енергії. Крім того, будь-яка технологія приймає участь в речовинно-енергетичному обміні біосфери. Отже, вживання першої частини “енерго-“ в словосполученні “енерговиробничий цикл” здається досить логічним.