4.7. Терміни та поняття

агроекосистема – залучена суспільством до сільськогосподарського виробництва частина навколишнього природного середовища, що у функціональному відношенні зберігає особливості речовинно-енергетичного обміну природних екосистем, але територіально прив’язана до агроландшафтів.

адміністративно-територіальний устрій – поділ території країни на окремі частини – адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, штати, департаменти, губернії, волості, райони та ін.), на основі якого створюються і діють органи державної влади і управління на місцях. Адміністративно-територіальний устрій будь-якої держави зумовлений її соціальною природою, традиціями історичного розвитку, завданням і метою органів влади. Останнє робить можливим довільну зміну існуючого устрою, виходячи з інтересів пануючих соціальних сил або потреб для досягнення оптимальної і ефективної організації і функціонування соціально-політичного і господарського механізму держави.

антропогенні екосистеми – екосистеми, в яких людська компонента набагато розвиненіша порівняно з природною. Наближення змісту антропогенних екосистем до природних відбувається завдяки копіюванню механізму речовинно-енергетичного обміну, в якому на відміну від природного майже відсутнє рециклювання з участю редуцентів. Одним з прикладів антропогенної екосистеми може бути сучасне місто.

біокліматичний потенціал – “виробнича” здатність окремих ландшафтів в межах певних природних зон. Виміряється кількістю біомаси, продукованої за певний проміжок часу (т/рік).

галузеві райони – одиниці територіальної диференціації розвитку окремих галузей. Галузеві райони виділяються за допомогою економічних показників, що характеризують окрему галузь, наприклад, промислові, сільськогосподарські, транспортні, інфраструктурні райони.

закони розвитку технологій – еволюційний розвиток технологій передбачає поступове удосконалення вже розроблених і винайдених методик, інструментів, механізмів, технологічних ліній. Переважна більшість технологій у світі розвиваються еволюційно. Революційний розвиток технологій передбачає різкі її стрибки, які обумовлюють швидкий і якісно новий розвиток решти супутніх або залежних технологій на даному історичному етапі. До таких революційних технологій можна віднести винайдення парової машини, двигуна внутрішнього згоряння, використання енергії ланцюгової реакції, розробку мікропроцесорної техніки, винайдення лазера.

інтегральні райони – по значенню близькі до економічних районів, бо при виділенні їхніх меж враховується просторова диференціація багатьох галузей, а також інші фактори, зокрема адміністративний поділ.

конкуренція – умови, коли кількість осіб або підприємств на ринку настільки велика, що поведінка кожного з них не впливає на рівень цін. Конкуренція – це суперництво між виробниками за кращі, економічно вигідніші умови виробництва і реалізації продукції.

кордони – лінії, що фіксують однакові відношення до ядер суміжних просторових одиниць. В залежності від характеру спостерігаємих явищ і від точності дослідження кордон може бути смугою, тобто мати другий територіальний вимір. Від цього походить уявлення про “рухомі” кордони, які підкреслюють об’єктивність географічних кордонів взагалі.

«кристалізація» території – її ущільнення в певних осередках, яке відбувається завдяки випереджаючому розвитку окремих галузей, або покращенню економіко-географічного положення. В основі розвитку таких осередків протягом ХХ століття лежали галузі важкої промисловості. В наш час – це галузі нематеріальної сфери, передусім, інформаційної та ринкової інфраструктури.

локальний агропромисловий комплекс – сформоване на підставі інтеграції змісту і кордонів територіальне утворення, що поєднує сільськогосподарські райони, типи використання земель, типи організації сільськогосподарської території, виробничі типи сільськогосподарських підприємств, сировинні зони тих підприємств харчової промисловості, що знаходяться в ядрах локальних АПК.

політичний розвиток – процес, в ході якого в результаті взаємодії різних політичних сил відбуваються зміни в політичній поведінці, політичній культурі, в політичній системі суспільства.

сегментація ринку – поділ ринку на окремі сегменти за певною ознакою (тип валюти, країна, регіон, галузь, однорідні групи споживачів, групи індивідуальних споживачів, які виділені за соціальними ознаками, платоспроможністю, мотивах, культурою та ін.). Сегментація ринку сприяє цілеспрямованому здійсненню маркетингових заходів.

сировинні зони підприємств харчової промисловості – умовні ареали, що формуються навколо молокозаводів, олійниць, цукрових заводів та інших підприємств до складу яких входять сільськогосподарські підприємства, що постачають свою продукцію на переробку. Можуть формуватись як на умовах контрактації (укладання угод), так і стихійно.

спеціалізація господарства району – орієнтація господарства району на виробництво товарів і послуг для зовнішньо районного споживання. Передбачається, що продукція галузей спеціалізації під впливом природних, соціальних, економічних, історичних факторів і географічного положення району виробляється ефективно з народногосподарської точки зору. Передбачається, що район може споживати частку продукції своїх галузей спеціалізації.

транспортно-географічне положення - одна з характеристик економіко-географічного положення об'єкта, що виявляється в його відношенні до шляхів сполучення і транспортних вузлів, які е одними з головних факторів розвитку цього об'єкта через реалізацію різноманітних зв'язків, а також у транспортній доступності до інших географічних об'єктів, що впливають на його розвиток.

унітарна держава – форма державного устрою, при якій територія держави не має в своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель, тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони та ін.). В унітарній державі діє єдина для всієї держави конституція, єдина система органів влади, що створює передумови для централізованого керівництва суспільними процесами, посилення впливу центральної влади на всій території держави. Переважна більшість сучасних держав – унітарні (Франція, Італія, Іспанія, Японія, Польща, Угорщина, Албанія, Монголія, В’єтнам).

ядра економічних районів – осередки господарського розвитку, з яких іде подальший розвиток району. Відповідають потужним агломераціям, загальні функції яких можуть мінятись з часом, але без втрати їхнього значення і впливу на суміжні території.

4.8. література

1. Баранский Н.Н. Методика преподавания экономической географии.М.:Учпедгиз, 1956.

2. Голіков А.П.,Сонько С.П. Адміністративно-територіальний поділ області в зв’язку з розв’язанням екологічних проблем сільського господарства.//Доповіді VI з’їзду Географічного товариства УРСР- К.:Вища школа, 1990.-С.235-236.

3. Калашникова Т.М. Экономико-географическое районирование. М.:Изд-во МГУ, 1999.- 56с.

4. Калашникова Т.М. Экономическое районирование. М.:Изд-во МГУ, 1982.- с.8.

5. Кулішов В., Мустафін В., Сонько С. До проблеми визначення сутності регіонального ринку./Економіка України, №7,2001.

6. Проблемы комплексного развития территории. К.:Наукова думка,1994.- 295с.

7. Сонько С.П. Економико-географическое исследование агропромышленной интеграции в связи с решением экологических проблем Северо-Восточной Украины.- Дисс. канд.геогр.наук. М.МГУ,1990.

8. Сонько С.П. Екологічна проблематика з позицій хорології./Україна та глобальні процеси: географічний вимір. Київ-Луцьк,2000.-С.187-191.

9. Сонько С.П. Концепция агроєкосистем как теоретическая основа єкологически безопасного природопользования./Труды кафедры размещения производительных сил и технологий производства.Выпуск 1. Кривой Рог,1997- с.77.

10. Сонько С.П. Нове уявлення про місце географії в системі наук.//Географія і сучасність. -КДПУ ім.Драгоманова,1999, вип.1.

11. Социально-экономическая география зарубежного мира./Под ред.В.В.Вольского.- М.:Крон-Пресс,1998.-320 с.

12. Топчієв О.Г. Економічна географія СРСР.К.:Вища школа,1982.

13. Топчієв О.Г. Терміни і поняття в економічній географії К, Радянська школа, 1982.

14. Хрущев А.Т. Географические основы государственной региональной политики в России. - http://geopub.narod.ru/ecoros.htm.1998.

15. Чувилкин О.Д., Хрущев А.Т., Шарыгин М.Д. Территориально-производственные комплексы СССР Московский институт международных отношений, 1985 С-64.

16. Экономическая география СССР. Районная часть./Под ред.проф.Н.Д.Пистуна.-К.:Вища школа,1984.

17. Экономическая и социальная география СССР. В 2-х томах./Под.ред. В.Я.Рома. М.:Просвещение,1987.-с.3.

розділ 5. сучасні уявлення про ЕНЕРГОВИРОБНИЧІ ЦИКЛИ

Галузеве заповнення окремих регіонів України складається переважно з таких галузей та їх сполучень, які формувались за планової економіки. Багато в чому саме вони за інерцією будуть визначати розміщення продуктивних сил протягом ще тривалого часу. Серед таких сполучень – енерго-виробничі цикли, аналоги яких можна знайти і в інших країнах. Певною мірою, ми можемо розглядати їх як головну рушійну “деталь” процесу територіальної організації виробництва. Але, на сучасному етапі розвитку світової економіки умови формування енерго-виробничих циклів поступово змінюються. Погляди авторів на сучасний стан розвитку ЕВЦ не є намаганням реанімувати недієздатну концепцію, а скоріше спробою знайти їй належне місце в системі категорій сучасної територіальної організації господарства.