6.2. Концепції матеріально-інформаційно-енергетичної взаємодії

Усвідомлення просторового буття людини на планеті Земля виходить з розуміння загально-планетарних (та навіть загальнокосмічних) тенденцій розвитку. Чи є той інформаційний бум, який ми спостерігаємо сьогодні випадковим в історії людства? Чого можна чекати завтра в просторовій еволюції людської популяції? Чи є культура і цивілізація безальтернативною метою розвитку життя на планеті Земля? Яких критеріїв треба додержуватись при розробці практичних моделей взаємодії природи і суспільства? На всі ці запитання допоможуть знайти відповідь концепція С.М.Лазарева, надрукована в книзі “Діагностика карми” та Г.І.Швебса, надрукована в численному переліку статей і монографій. Обидві концепції наводиться нижче в перекладі авторів навчального посібника.

“В основі існування Всесвіту лежать інформаційні процеси. «На початку було Слово» Те, що ми називаємо Всесвіт, могло вийти в результаті виділення з Єдиного Початку, що існував завжди, двох складових - одна — речовина, інша — інформаційне поле. У кожній з них протилежна складова є присутнім у не виявленому стані. Умовою існування протилежностей є їх постійний взаємний перехід одна в іншу. Поле прагне стати речовиною, речовина прагне стати полем. Нагромадження енергетичних зв'язків у речовині є проявом процесу переходу матеріальної складової в інформаційну. Зворотний процес може відбуватися як збільшення густини речовини, її маси, чи в виникнення більш складної організації.

Якщо розглянути Сонячну систему, то метою її існування є створення усе більш складних елементів у Сонці, створення складних інформаційних зв'язків за рахунок появи нових планет, створення на планетах складних інформаційних структур на основі органіки як нового щаблю підвищення інформаційної щільності. Метою існування будь-якої зоряної системи є створення на ній життя. Те, що ми називаємо духом, знаходиться над інформаційним полем і речовиною.

При досягненні певної щільності речовина перетворюється в інформацію. Сингулярність (стан матерії, сконцентрованої колись в єдиній точці) є Всесвіт. Тонкі рівні поля — це відсутність речовини, часу і простору, тобто точка. Точка прагне перейти в нескінченність, нескінченність прагне перейти в точку. У кожній точці поля Всесвіту є не виявлена інформація про весь Всесвіт, іншими словами, точка є невиявлена нескінченність, нескінченність є невиявлена точка.

Існують дві теорії походження зірок. Відповідно до першої — Канта-Лапласа — вони з'явилися в результаті згущення міжзоряної речовини. Друга - академіка Амбарцумяна наголошує на виникненні зірок з «чорних дір». Нестабільність поводження молодих зірок, могутні вибухові процеси що виникають в них, з погляду автора теорії, говорять про залишки в них проторечовинии. У світлі вищевикладеної концепції, виникнення зірки можна розглядати як діалектичний процес переходу інформації в речовину, результат «запліднення» міжзоряної речовини інформаційним блоком, що реалізується як речовина «чорною дірою». Виникнення зірок — результат взаємодії двох початків: Всесвіту виявленого і невиявленого. Процеси, що відбуваються в надрах зірок і в живому організмі, ідентичні. Це процеси переходу енергії в речовину і навпаки. Розвиток Всесвіту — це розрив єдності на рівні фізичному, речовинному і посилення єдності на інформаційно-польовому рівні, диференціація й усе більше різноманіття на фізичному рівні й усе більше єднання на польовому рівні. На певному етапі розходження між фізичною і польовою складовими зникають, починається новий етап розвитку.

Отже, існує протиріччя. Всесвіт залишається точкою, на тонкому польовому рівні й одночасно розширюється, створюючи нову речовину, час і простір. Розвиток йде за принципом маятника: орієнтація міняється від напрямку на інформаційну єдність до фізичного розділу.

Будь-який об'єкт у Всесвіті можна вважати процесом, у той же час будь-який процес є також об'єктом. У кожному процесі й об'єкті йдуть коливальні рухи від інформаційної єдності до фізичної диференціації. Фізична диференціація повинна суворо відповідати духовній єдності. Умовою розвитку цих двох протилежностей є наявність третього елемента, що забезпечує невиявлену присутність однієї протилежності в іншій. Цю роль виконує енергія, що є посередником, який визначає розвиток Всесвіту. Інформація, енергія і речовина складають єдине ціле.

Будь-який об'єкт у своєму розвитку повторює цикл розвитку Всесвіту. Залишаючись абсолютно єдиним на тонкому польовому рівні, він диференціюється на фізичному. Для диференціації на фізичному рівні необхідний випереджальний прогрес на духовному, який гарантує підвищену міцність при фізичному роз'єднанні. В наявності явний пріоритет духовного. Таким чином, закон єдності і боротьби протилежностей виглядає так: існуюче “ніщо” викидає із себе свою протилежність, щоб потім перетворитися в щось зовсім нове.

Тепер перейдемо до питання походження життя. В міру диференціації фізичного світу повинні наростати тенденції підвищення єдності на рівні поля від самих тонких шарів до більш грубих. Ступінь єдності виявляється на тих рівнях, на яких вона раніше не виявлялася.

З наростанням неоднорідності ступінь єдності в обмеженій частині простору підвищується настільки, що об'єкт відокремлюється від Всесвіту, виділяється з нього. Приведення його до навколишнього рівня єдності означало б його загибель. Щільність інформації підвищується настільки, що виникає протистояння між об'єктом і навколишнім світом. Життя — це стратегічна єдність об'єкта з Всесвітом через тактичне її заперечення. Ми можемо говорити, що життя у Всесвіті проявилося одночасно у всім його тілі і є єдиним організмом, що продовжує подальшу диференціацію з безупинним зв'язком і взаємодією всіх його складових. Розвиток цього процесу, фізичне розмаїття можливі лише при орієнтації на первинні інформаційні процеси єдності. Речовина, час і простір — це зовнішня форма, інформація і дух — це зміст. Зміст реалізується формою, форма розвиває зміст.

В основі життя будь-якого об'єкта Всесвіту лежать коливальні рухи, поперемінна орієнтація на інформаційні і фізичні процеси. Оскільки людське життя-відображення Всесвіту в мініатюрі, то процеси переходу інформації в речовину в ній протікають набагато швидше. Живий об'єкт відрізняється ступенем єдності і швидкістю переходу інформації в речовину. Імовірно, зростання єдності і швидкості взаємного переходу є змістом розвитку живого об'єкта. Чим вище ступінь внутрішньої єдності, щільність інформації, тим сильніше організм відокремлюється від навколишнього світу. Це те, що ми називаємо розвитком свідомості й особистості. Процес фізичного відокремлення від навколишнього середовища можливий лише при зростаючому єднанні з Всесвітом. Процес єднання з Всесвітом є те, що ми називаємо культурою, процес відокремлення являє собою цивілізацію. Культура народжує цивілізацію. Цивілізація спочатку відриває культуру, а потім, щоб не загинути, повертається до неї, як блудний син, щоб знову повторити цей процес на більш високому рівні і з більшою амплітудою. Якщо повернення до культури здійснюється не на належному рівні, це приводить до загибелі цивілізації. Заперечення тенденції єдності і почуття, що його реалізує у Всесвіті — Любові, приводить до загибелі цивілізації.

Прийнято вважати, що суттю закону єдності і боротьби протилежностей є їхнє примирення без взаємного знищення. Головною умовою примирення протилежностей є швидкість їхнього переходу одна в іншу. Головна відмінність живої матерії від неживої прихована у швидкості переходу протилежностей одна в іншу, отже, мета життя — посилення виявлення духу (інформації) в матерії за рахунок збільшення швидкості цього переходу.

Згадаємо маятник. При визначеній швидкості коливань існують два взаємовиключаючі стани: відхилення маятника від центра вліво і вправо. Ці протилежні стани можуть існувати, не знищуючи один одного, тільки тому, що вони рознесені в часі. Спроба сполучити їх, наприклад, протягом однієї секунди при швидкості коливання маятника, рівним п'ятьом секундам, — це припинення руху, зупинка розвитку. А тепер уявимо, що швидкість коливання маятника збільшилася до декількох коливань у секунду. Виходить, повинно відбутися сполучення двох протилежних станів без їхнього взаємного знищення.

Життя на Землі з'явилося як спосіб збереження рівня її єдності із Сонцем, що відокремило від себе планети, тобто понизило ступінь фізичної єдності і підвищило інформаційну єдність для компенсації фізичного розриву. Отже, у загальному плані, розділення не відбулося. Будь-який об'єкт Всесвіту прагне вивергнути із себе щось протилежне йому на фізичному і підсилити єдність на інформаційному рівні для розвитку системи. Матір, що народжує дитину, і зірка, що народжує планети, роблять те саме. Фізичне відторгнення повинне бути компенсоване духовною єдністю. Життя на Землі — підтвердження процесу реалізації єдності нової планети і Сонця. Сонячна система прагне, з одного боку, до максимальної фізичної диференціації і, з іншого боку, до інформаційної єдності. Життя, яке з'явилося на Землі, розвивається по цих же законах. На фізичному рівні відбувається утворення нових видів, збільшується розмаїтість форм, а на польовому - підсилюється ступінь єдності. Життя на Землі не тільки з'явилося як єдиний організм, але і продовжує існувати як єдиний організм і керується системою саморегуляції, що реалізується на інформаційно-енергетичному рівні. Мета цієї системи — підтримка відповідності поводження частини інтересам цілого. Чим вище енергетичні можливості однієї ланки, тим більше вона повинна орієнтуватися на центр. Якщо зв'язок з центром запізнюється, а автономність ланок підвищується, то система може загинути...”

Таким чином, головна ідея концепції С.М.Лазарєва полягає в тому, що вся планета і всі її матеріально-енерго-інформаційно-духовні структури (в тому числі і людство) є невід’ємними дійовими особами у великому театрі Всесвіту. Крім того, феномен життя не є унікальним лише для нашої планети, він лише свідчення ускладнення всієї Сонячної системи, причому ускладнення інформаційного. Отже, пошук напрямків подальшого розвитку людства необхідно здійснювати на шляхах гармонізації загально-планетарних механізмів розвитку з космічними. Однією з умов такої гармонізації повинна стати умова збереження механізмів відтворювання життя.

Друга концепція Г.І.Швебса показує можливість існування більш тонкої інформаційної взаємодії між всіма матеріально-речовинними об’єктами планети.

“Автором розробляється науково-езотеричний напрямок еніології, вихідні передумови якого викладені в роботах⁴⁰. Тут приводимо лише основні положення.

1. Всесвіт представлений двома істотно різними матеріальними субстанціями: корпускулярною й інформаційно-польовою (ІП). Остання, швидше за все, є складною комбінацією елементів фізичного вакууму: торсійних полів, кварк-глюонних ланцюгів, прихованої маси і прихованої енергії вакууму й ін. Комбінація цих елементів може формувати субстанцію з принципово іншими властивостями, іноді наближаючи до квазіживого не білкового утворення.

2. Будь-який об'єкт - від електрона до Космосу - енергетична субстанція (наприклад, плазмена), представлена щільною (корпускулярною) і тонкою (ІП) матерією. Причому інформаційне поле об'єкта завжди є частиною як щільної складової, так і навколишнього його простору, структуруючи останній в залежності від особливостей щільної складової. Однак зміна структури зовнішнього ІП об'єкта спричиняє зміни в самому об'єкті.

3. Живі об'єкти (людина, тварини, рослини), як і всякі інші об'єкти Всесвіту, також представлені структурою щільної матерії і біополем, що є носієм інформаційно-енергетичних характеристик об'єкта.

4. Людина, поряд з біополем, має псі-іп-структури, що забезпечують їй, поряд зі звичайними п'ятьма почуттями, надчуттєве сприйняття світу (НСС).

5. НСС є об'єктивним чинником сприйняття Космічного ІП, суб'єктивна інтерпретація якого в багатьох культурах відбивається вірою в Бога.

6. Увесь світ - цілісність. Існують певні, логічно важко усвідомлювані зв'язки між взаєморозміщенням об'єктів і їх функціонуванням. Наприклад, положення планет, проникнення в земний простір комет, "життя" Сонця, з одного боку, і поява тих чи інших подій на Землі, з іншого, мають певний взаємозв'язок. Можливим їхнім носієм можуть бути, наприклад, кварк-глюонні ланцюжки (нитки) Всесвіту.

7. Людина є не біо-социальним, а псі-біо-соціальным явищем. Суспільні групи людей формують свої ІП-структури, що, накопичуючи інформацію, впливають на підростаюче покоління через індивідуальні псі-ІП людей.

8. Наявність ІП-суспільних груп створює перспективи доповнення ліберально-демократичного принципу організації соціуму соціально-еніологічною складовою, котра дозволить більш об'єктивно направляти і контролювати дії владних структур.

9. ІП Землі (гео-ІП) - це складна система геоактивних структур, що утворюють комбінації сакральних і геопатогенних зон, смуг, решіток, просторових фігур. ІП-структура Землі додає їй не тільки зовнішню подібність з живим організмом, вона по-своєму дійсно "оживляє" Землю. Однією зі складових гео-ІП є ноосфера – ІП-структура, що сформувалася під впливом свідомості-сили людей, псі-іп-монад людства. Ноосфера стає каталізатором громадського життя землян.

В основі даних висновків лежить ІП-гіпотеза. Сутність її в наступному. Судячи з накопичених даних, можна думати, що всім матеріальним системам об'єктивної дійсності властиві структурні утворення - ІП. Тобто будь-який об'єкт має властивість еманації і формування монад ІП. Тут під еманацією розуміється не випромінювання (випущення), а як би продовження об'єкта, відтворення його у виді структурних окремостей ІП- монад ІП. Операторам біолокації добре відомі два принципово різних типи ІП. Найбільше яскраво виражені структури ІП, що безпосередньо відбивають матеріальний об'єкт прямо на місцевості. Наприклад, водяної жили, руди, печери. Однак досвідчений сенситив цю же водяну жилу, чи руду, печеру може знайти не тільки на місцевості, але і шляхом сканування карти, знаходячись на значному видаленні від місця розташування об'єкта досліджень.

У першому випадку ми маємо справу з первинним ІП. В другому - з істотно різним полем, що названо сингулярним, чи резонансним. Швидше за все, воно є вторинним ІП, тобто полем від первинного ІП.

Однак, це не єдина з відомих різновидів ІП. В синергетиці (теорії складних систем, що саморозвиваються,) обґрунтована наявність структур середовища, у зоні впливу яких розвиток іншої системи прагне до аналогічного відносно стійкого утворення. Така структура названа аттрактором.

В езотериці ж існує близьке положення, відбиване поняттям "егрегор". Егрегор - це структурна частина ІП, що відповідає кожному індивідууму, спільноті, родині, етносу, державі, клубу по інтересах і ін. Егрегор визначає взаємодію структур фізичного світу і ІП. Він володіє регуляторно-управляючим, як би підказуючим впливом. Мабуть, егрегор - це структурна частина не тільки об'єктів земного походження, але й одночасно Космічного ІП, взаємозв'язок з яким може позначатися на стані енергоматеріальної субстанції.

Як показують дослідження, планета Земля, швидше за все, - насичена динамічна енергоінформаційна система. Вона в чомусь нагадує електродвигун, що черпає енергію з Космосу (у першу чергу від Сонця і, мабуть, з фізичного вакууму через її ІП-складову). Сам фізичний вакуум, на думку деяких фізиків, містить приховану енергію і приховану масу). Причому, зважаючи на все, у процесі саморегуляції цей "двигун" не тільки енергетично підживлюється, але і скидає локальні надлишки енергії в той же Космос, а також витрачає її на "роботу" у виді землетрусів, вулканів, впливаючи цим на атмосферні і навіть ближньокосмічні процеси...”⁴¹

Враховуючи сучасні тенденції просторового розвитку людської цивілізації локальними ретрансляторами, що “скидують (за висловом Г.І.Швебса) надлишки енерегії в космос” є міста, які переробляють земну речовину в інформацію. Механізми такої переробки були вже розглянуті в попередніх розділах.