5. Методи диференціації витрат

Диференціація витрат — це не що інше, як поділ витрат. Найважливіше значення в контролінгу набуває поділ витрат залежно від зміни обсягу виробництва' на постійні та змінні. Такий поділ витрат дає змогу вирішити завдання збільшення обсягу виробництва продукції чи надання послуг і приросту прибутку за рахунок відносного (в розрахунку на одиницю продукції) зниження тих або інших витрат, а також дозволяє наочно бачити їх окупність.

Характер руху сукупних витрат і витрат на одиницю продукції у відповідь на зміну обсягу випуску продукції може бути різний.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може мати негативні наслідки для бізнесу. Поведінку змінних і постійних витрат при зміні обсягу виробництва наведено у табл. 5.6.

Існують три основні методи диференціації витрат:

• графічний (статистичний) метод;

• метод найбільших і найменших витрат;

• метод найменших квадратів.

Приклад. Розглянемо механізм диференціації витрат, використавши для цієї мети дані управління механізації. Припустимо, що необхідно розподілити загальновиробничі витрати (табл. 5.7) на постійну і змінну частини.

Графічний (статистичний) метод. Загальновиробничі витрати можна подати у вигляді лінійного рівняння першого ступеня.

y = a + вх, (5.21)

де у — залежна змінна (загальновиробничі витрати); а — константа (постійні загальновиробничі витрати);

в— коефіцієнт стрімкості (ставка змінних загальновиробничих витрат);

х — незалежна змінна (кількість машино-годин).

Статистичний метод базується на використанні кореляційного аналізу, проте самі коефіцієнти кореляції при цьому не визначаються. На графік наносяться точки, що характеризують витрати виробництва, через які проводиться лінія. Точка перетину лінією осі ординат, на якій відкладені витрати, буде характеризувати рівень постійних витрат. У нашому випадку постійні загальновиробничі витрати будуть на рівні 350 тис. гри (рис. 5.3.)

Метод найбільших і найменших витрат. Із всієї сукупності даних, що наведені в табл. 5.7, виберемо два періоди, в яких мали

місце найбільші і найменші витрати поряд з відповідними обсягами наданих послуг і встановимо різницю між ними (табл. 5.8).

Метод найменших квадратів. Цей метод є найбільш точним, оскільки тут використовуються всі дані про загальні витрати і визначаються коефіцієнти а і в. Алгоритм визначення коефіцієнтів і результати розрахунків наведені в табл. 5.9.

Ставка змінних накладних витpат визначається за формулою:

З даної ілюстрації видно, що є деяка різниця між наведеними методами диференціації. Ця різниця може виявитися важливою при прийнятті того чи іншого управлінського рішення залежно від об'єкту і мети прогнозування. Тому при диференціації витрат виробництва необхідно використовувати комплексні, взаємопов'язані методи наукового прогнозування, перевіряючи один метод іншим.