2.2. Облік за неповною (вкороченою) собівартістю

Головною рисою даної системи обліку, яка відрізняє її від попередньої, є те, що на об'єкт калькулювання (продукцію, центр затрат тощо) відносяться лише ті затрати, які при вибраному підході розглядаються як такі, що безпосередньо зв'язані з даним об'єктом.

Обліку за неповною (вкороченою) собівартістю властива значна кількість переваг, а саме:

1. Фінансовий результат по всьому підприємству і за окремими видами продукції не залежить від вибору методу розподілу постійних затрат;

2. Можливість порівняння собівартості різних періодів лише в частині релевантних витрат; як наслідок — зміна структури підприємства, пов'язані з цим нерелевантні, непідконтрольні затрати не впливають на результат порівняння;

3. Врахування характеру поведінки затрат залежно від обсягу випуску продукціІ(виконання робіт);

4. Внаслідок врахування характеру поведінки затрат залежно від обсягу можливі:

— аналіз причин відхилень;

— оцінка мінімального критичного обсягу виробництва;

— оцінка ризику;

— планування затрат і результатів;

— оптимізація обсягу виробництва; —оптимізація структури випуску;

— ціноутворення у короткому періоді;

— контроль;

— вияв причинно-наслідкових зв'язків, тобто "важелів" управління витратами.

До недоліків даної системи обліку можна віднести те, що має місце при цьому занижена собівартість запасів, а також труднощі у розподілі постійних і змінних затрат (у довгостроковому періоді усі затрати перетворюються на змінні).

Система обліку за неповною собівартістю включає такі методи обліку затрат: простий "директ-костинг", облік покриття постійних затрат, облік покриття постійних затрат з відносними прямими затратами, облік планових граничних затрат.

Зупинимось на характерних особливостях кожного із наведених методів обліку затрат.