106. Економiчнi закони, що регулюють розподiльчi вiдносини в ре

Управлiння соцiально-трудовими вiдносинами чи iх рерулювання , - найважливiша частина функцiонування всiх економiчних систем . Можуть бути видiленi державний та регiональний рiвнi , а також головна зона регулювання соцiально – трудових вiдносин – основне господарське звено – пiдприємство , органiзацiя . Функцii та регулятори на кожному рiвнi вiдрiзняються один вiд одного , оскiльки вiдрiзняються завдання i цiлi суб’єктiв управлiння. Законодавство про працю було i залишається головним iнструментом регулювання соцiально – трудових вiдносин Ю, за допомогою якого розробляється та проводиться у життя полiтика в сферi працi . В спiввiдношеннi з масштабами своєi дii законодавчi акти можуть носити загальний або частковий характер . Законодавчого регулювання не достатньо для того, щоб досягти цiлей якi декларують тi чи iншi законодавчi акти . Необхiдно мати механiзм iх реалiзацii . Цим механiзмом виступає програмна та нормативна дiяльнiсть держави в ролi його виконавчих органiв . У сферi програмно – нормативноi регламентацii соцiально – трудових вiдносин включені наступнi основнi напрями :1.умови працi ;2.соцiальна полiтика ;3.зайнятiсть ;4.мiграцiйна полiтика ;5.демографiчна полiтика . Методи реалiзацii програм: 1.адмiнiстративнi; 2.органiзацiйнi; 3.фiнансовi; 4.економiчнi.