Закінчення табл. 3.42

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забез­пе­ченості підприємства основними засобами. Для цього необхідно вивчити динаміку обсягу, складу і структури, основних засобів, їх технічний стан за класифікаційними групами (рис. 3.17).

Рис. 3.17. Класифікація основних засобів

Велике аналітичне значення мають показники структури основних засобів. Насамперед аналізують розподіл основних засобів підприємства на основні виробничі засоби головного виду діяльності, основні виробничі засоби інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громад­ського харчування у складі промислового підприємства) і засоби неви­роб­ничого призначення.

Основні виробничі засоби головного виду діяльності є такою части­ною засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів пе­ре­носиться на вироблений продукт поступово, частинами, відповідно до ча­су використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капі­таль­ні вкладення.

Невиробничі основні засоби – це житлові будинки та інші об'єкти со­ці­ально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на ба­лансі підприємства і не використовуються в господарській діяльності. Во­ни відтворюються тільки за рахунок прибутку, який залишається в роз­по­ряд­женні підприємства.

Усі основні засоби підприємств за характером участі у виробничому про­цесі та функціонування в невиробничій сфері поділяються на чотири амор­ти­заційні групи (для кожної з них установлено єдину норму амор­ти­за­ційних відрахувань):

перша група – будівлі, споруди, передавальні пристрої;

друга група – автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання, побутові прилади та інструменти, телефони, мікрофони, рації;

третя група – будь-які інші основні засоби, що не входять до пер­шої, другої і четвертої груп;

четверта група – електронно-обчислювальні машини, інші машини для обробки інформації, їх програмне забезпечення, телефони, мікро­фо­ни, рації.

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-вироб­ни­чі фонди. Крім цього, заведено виокремлювати активну (робочі ма­ши­ни та обладнання) та пасивну частини засобів, а також окремі під­гру­пи від­повідно до їхнього функціонального призначення (будівлі вироб­ни­чого при­значення, склади, робочі та силові машини, вимірювальні при­лади та обладнання, транспортні засоби). Основні промислово-виробничі за­соби безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і тому мають най­біль­шу питому вагу.

Під час проведення аналізу динаміки, складу і структури основних за­собів необхідно:

1) визначити середньорічну вартість основних засобів і динаміку її змі­ни за декілька років;

2) виявити причини збільшення вартості основних засобів (збіль­шен­ня внаслідок переоцінки основних засобів не є позитивною тенденцією, до числа позитивних можна віднести перевищення темпів зростання вар­тості виробничих основних засобів над темпами зростання вартості неви­роб­ничих засобів);

3) зіставити темпи: зміни вартості основних засобів з динамікою зро­стан­ня вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вира­жен­ні. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання порівняно з вар­тістю основних засобів;

4) виявити тенденції щодо структурних змін в складі основних за­со­бів. Причому до числа позитивних можна віднести:

• значну питому вагу активної частини основних засобів порівняно з пасивною частиною основних засобів;

• підвищення темпів зростання активної частини основних засобів по­рів­няно з темпами зростання пасивної частини основних засобів.

Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, при­міщеннями встановлюється шляхом порівняння фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання програми виробництва про­дукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпе­че­ності підприємства основними виробничими засобами, є фондо­озбро­єність, енергоозброєність та технічна озброєність праці. Показник загаль­ної фондоозброєності праці розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до середньооблікової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті на інших змі­нах, використовують ті ж засоби праці). Коефіцієнт енергоозброєності пра­ці обчислюється як відношення енергетичної потужності, що обслуго­ву­є виробничий процес, до чисельності робітників, які працюють у най­біль­шій зміні. Коефіцієнт технічної озброєності праці визначається як від­но­шення вартості виробничого обладнання до середньооблікового числа робітників у найбільшу зміну.

У процесі аналізу значення розрахованих показників порівнюється з да­ними минулих періодів, прогнозами, визначаються напрями їх змін. Крім того, темпи зростання фондоозброєності, енергоозброєності, техніч­ної озброєності порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. При цьому бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці виперед­жа­ли темпи зростання цих показників.

Структура основних фондів визначається специфікою галузі і хара­кте­ризує виробничо-технічні особливості підприємства. Аналіз структури ви­роб­ничих фондів можна виконати за допомогою табл. 3.43.

Таблиця 3.43