Класифікація чинників в аналізі господарської діяльності

За своєю природою чинники підрозділяються на природно-клі­матичні, соціально-економічні й виробничо-економічні.

За ступенем впливу на результати господарської діяльності чинники поділяються на основні та другорядні. До основних відно­сять­ся ті, що мають вирішальний вплив на результативний показник. Друго­­рядними вважаються такі, які не мають такого впливу на результати господарської діяльності в сформованих умовах. Тут необхідно зазна­чити, що той самий чинник у залежності від обставин може бути і основним, і другорядним. Уміння виділити з різноманіт­нос­ті чинників головні забез­печує правильність висновків за результа­тами аналізу.

Велике значення при дослідженні економічних явищ і процесів та оцінці результатів діяльності підприємств має класифікація чинників на внутрішні і зовнішні, тобто такі, що залежать від даного підприєм­ства і такі, які від нього не залежать. Основна увага при аналізі по­вин­на приділятися дослідженню внутрішніх чинників, на котрі під­приєм­ст­во може впливати.

Водночас у багатьох випадках при розвинених виробничих зв'яз­ках і відношеннях на результати роботи кожного підприємства в значній мірі впливає діяльність інших підприємств, наприклад рівно­мірність і своєчасність постачань сировини, матеріалів, їхня якість, вартість, кон'юнктура ринку, інфляційні процеси й ін. Ці чинники є зовнішніми. Вони не характеризують зусилля даного колективу, але їхнє дослідження дозволяє точніше визначити ступінь впливу внут­рішніх причин і тим самим більш повно виявити внутрішні резерви виробництва.

Для правильної оцінки діяльності підприємств чинники необхідно підрозділяти на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні чинники, напри­клад стихійне лихо, не залежать від волі і бажання людей. На відміну від об'єктивних, суб'єктивні причини залежать від діяльності юридич­них і фізичних осіб.

За ступенем поширеності чинники діляться на загальні і специ­фічні. До загальних відносяться такі, які діють у всіх галузях економіки. Специфічними ж є ті, що діють в умовах окремої галузі еко­номіки або підприємства. Такий розподіл чинників дозволяє повніше врахувати особливості окремих підприємств, галузей виробництва і зробити більш точну оцінку їхньої діяльності.

За тривалістю впливу на результати діяльності розрізняють чинники постійні і змінні. Постійні чинники впливають на досліджуване явище безперервно протягом усього часу. Вплив же змінних чинників виявляється періодично, наприклад, на освоєння нової техніки, нових видів продукції, нової технології виробництва і т. д.

Велике значення для оцінки діяльності підприємств має розпо­діл чинників за характером їхньої дії на інтенсивні й екстенсивні. До екстенсивного відносяться чинники, пов'язані з кількісним, а не з якісним приростом результативного показника. Наприклад, збіль­шен­ня об'єму виробництва продукції шляхом розширення площі, збіль­шення поголів'я худоби, кількості робітників тощо. Інтенсивні чин­ники характеризують ступінь зусиль, напруженості праці в процесі вироб­ництва, наприклад підвищення врожайності сільсько­господар­ських культур, продуктивності худоби, рівня продуктив­ності праці.

Якщо при аналізі ставиться мета виміряти вплив кожного чин­ни­ка на результати господарської діяльності, то їх розділяють на кількісні і якісні, прості та складні, ті, що вимірюються й ті, що не вимірюються.

Кількісними вважаються чинники, які виражають кількісну визна­ченість явищ (кількість робочих, устаткування, сировини й ін.). Якісні чинники визначають внутрішні якості, ознаки й особливості дослід­жу­ваних об'єктів (продуктивність праці, якість продукції, родючість ґрун­ту і т. д.).

Більшість досліджуваних чинників за своєю структурою є склад­ними, налічують декілька елементів. Однак є такі, що не розклада­ються на складові частини. У залежності від складу чинники діляться на складні (комплексні) і прості (елементні). Прикладом складного чинника є продуктивність праці, а простого – кількість робочих днів у звітному періоді.

Як уже вказувалося, одні чинники безпосередньо впливають на результативний показник, інші – опосередковано. За рівнем спів­підпорядкованості (ієрархії) розрізняють чинники першого, другого, третього і т. д. рівнів підпорядкування. До чинників першого рівня від­носяться ті, що безпосередньо впливають на результативний показ­ник. Ті ж, що визначають результативний показник побічно, за допо­могою чинників першого рівня, називаються чинниками другого рівня і т. д. Наприклад, щодо валової продукції чинниками першого рівня є середньорічна чисельність робітників і середньорічний виробіток про­дукції одним робітником. Кількість відпрацьованих одним працівником днів і середньоденний виробіток – це чинники другого рівня. До чинників же третього рівня відносяться тривалість робочого дня і середньогодинного виробітку. Вплив окремих чинників на результативний показник можна кіль­кісно визначити. Водночас є цілий ряд чинників, вплив яких на резуль­тати діяльності підприємств не підлягає безпосередньому вимірюван­ню, наприклад забезпеченість працівників житлом, дитячими устано­ва­ми, рівень підготовки кадрів і ін.

Системний підхід в економічному аналізі викликає необхідність взаємозалежного вивчення чинників з обліком їх внутрішніх та зовніш­ніх зв'язків, взаємодії і співпідпорядкованості, що досягається за допо­могою систематизації. Систематизація – це розміщення досліджува­них явищ або об'єктів у певному порядку з виявленням їхнього взаємозв'язку і співпідпорядкованості.

Розрізняють детерміновані й стохастичні факторні системи. Ство­­­рити детерміновану факторну систему – значить представити до­слід­жуване явище у вигляді алгебраїчної суми або декількох чин­ни­ків, що визна­чають його розмір і знаходяться з ним у функ­ціо­наль­ній за­лежності. Наприклад, об'єм випуску продукції промисло­во­го під­приємства мож­на представити у вигляді добутку двох чин­ни­ків першого порядку: середньооблікової чисельності робіт­ни­ків і се­редньорічної виробки продукції одним робітником за рік, що, в свою чергу, залежить без­посередньо від кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік і середньоденної виробки продукції робітником. Остання також може бути розкладена на тривалість робочого дня і середньогодинний виробіток продук­ції (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Детермінована факторна система товарної продукції

Розвиток детермінованої факторної системи досягається, як правило, за рахунок деталізації комплексних чинників. Елементні (у нашому прикладі – кількість робочих днів, кількість відпрацьованих днів, тривалість робочого дня) не розкладаються на співмножники, тому що за своїм змістом вони однорідні. З розвитком системи ком­плексні чинники поступово деталізуються на менш загальні, ті, в свою чергу, ще на менш загальні, поступово зближуючись за своїм ана­літичним змістом до елементних (простих).

Таким чином, систематизація чинників дозволяє більш глибоко вивчити їх взаємозв'язок при формуванні розміру досліджу­ва­ного по­каз­­ника, що має велике значення на наступних етапах аналізу, особ­­ли­во на етапі моделювання досліджуваних показників.

Одним із завдань факторного аналізу є моделювання взаємо­зв'язків між результативними показниками і чинниками, що визнача­ють їхній розмір. Сутність моделювання полягає в тому, що взаємо­зв’язок досліджуваного показника з факторними моделями вира­жа­єть­ся у формі конкретного математичного рівняння.

У детермінованому аналізі виділяють наступні типи найбільш факторних моделей, що часто зустрічаються:

1. Адитивні моделі:

Вони використовуються в тих випадках, коли результативний показ­ник являє собою алгебраїчну суму декількох факторних по­казників.

2. Мультиплікативні моделі: .

Цей тип моделей застосовується тоді, коли результативний по­казник є сполученням декількох чинників.

3. Кратні моделі:

Вони використовуються тоді, коли результативний показник одержують поділом одного чинника на розмір іншого.

4. Змішані (комбінаційні) моделі – це сполучення в різних комбі­на­ціях попередніх моделей: і т. д.

Моделювання мультиплікативних чинників систем в економічному аналізі здійснюється шляхом послідовного розчленовування чинників вихідної системи на чинники-співмножники. Наприклад, при дослід­женні процесу формування об'єму виробництва продукції можна застосовувати такі детерміновані моделі, як:

ВП = ЧП  РВ;

ВП = ЧП  Д;

ВП = ЧП  Д  Т  ГВ

Ці моделі відбивають процес деталізації вихідної факторної си­сте­ми мультиплікативного виду і розширення її за рахунок розчле­нову­ван­ня на співмножники комплексних чинників. Ступінь деталізації і розши­рення моделі залежить від мети дослідження, а також від можливостей деталізації і формалізації показників у межах установ­ле­них правил.

Аналогічно здійснюється моделювання адитивних факторних си­стем, тобто шляхом розчленовування чинників вихідної моделі на скла­дові елементи.

Як бачимо, об'єм реалізації продукції VPП дорівнює:

VPП = VTП – О_НП, (1.1)

де VТП – об'єм виробництва;

О_НП – залишки нереалізованої продукції.

Частина нереалізованої продукції може знаходитися на складах підприємства (Оскп), а частина бути відвантаженою покупцям, але ще не оплаченою (Оотг). Тоді приведену вихідну модель можна за­писати в такий спосіб:

VPП = VTП – О_СКЛ – О_ОТГ. (1.2)

До класу кратних моделей застосовують наступні способи їхнього перетворення: подовження, розширення і скорочення.

Метод подовження передбачає подовження чисельника вихідної моделі шляхом заміни одного або декількох чинників на суму одно­рідних показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції можна представити у вигляді функції двох чинників: зміни суми витрат (В) і об'є­му випуску продукції (VВП). Вихідна модель цієї факторної системи буде мати такий вигляд:

. (1.3)

Якщо загальну суму витрат (В) замінити окремими їхніми еле­ментами, такими, як оплата праці (ОП), сировина й матеріали (СМ), амортизація основних засобів (А), накладні витрати (НВ) та ін., то одержимо аддитивну модель із новим набором чинників:

, (1.4)

де  Х₁ – трудомісткість продукції;

Х₂ – матеріалоємність продукції;

Х₃ – фондомісткість продукції;

Х₄ – рівень накладних витрат.

Метод розширення передбачає розширення вихідної факторної моделі шляхом помноження чисельника і знаменника дробу на один або декілька нових показників. Наприклад, якщо у вихідну модель Y = a : b ввести новий показник с, то модель прийме вигляд:

. (1.5)

У результаті утворюється кінцева мультиплікативна модель у вигляді нового набору чинників.

Цей спосіб моделювання дуже широко застосовується в аналізі. Наприклад, середньорічний виробіток продукції одним працівни­ком (показник продуктивності праці) можна записати в такий спосіб: РВ = ВП : ЧП. Якщо ввести такий показник, як кількість відпрацьова­них днів усіма працівниками (Дзаг), то одержимо наступну модель річної виробки:

, (1.6)

де ДВ – середньоденний виробіток;

Д – кількість відпрацьованих днів одним працівником.

Метод скорочення являє собою створення нової факторної моде­лі шляхом поділу чисельника і знаменника дробу на той самий показ­ник. У даному випадку утворюється кінцева модель того ж типу, що і вихідна, однак з іншим набором чинників.

Як відомо, рентабельність сукупних активів підприємства розра­ховується розподілом суми прибутку (П) на їхню середньорічну вар­тість (А):

. (1.7)

Якщо чисельник і знаменник поділимо на виручку (товарообіг), то одержимо кратну модель, але з новим набором чинників рентабель­ності продажу і капіталомісткості продукції:

. (1.8)

Таким чином, результативні показники можуть бути розкладені на складові елементи (чинники) різними способами і подані у вигляді різних типів детермінованих моделей. Вибір способу моделювання залежить від об'єкта дослідження, від поставленої мети, а також від професійних знань і навичок дослідника.

Процес моделювання факторних систем – дуже складний і від­повідальний момент в економічному аналізі. Від того, наскільки реаль­но і точно створені моделі відбивають зв'язок між досліджуваними показниками, залежать кінцеві результати аналізу.

Прогнозування на основі пропорційних залежностей

Будь-яка соціально-економічна система може бути описана різ­ними способами. У числі основних її характеристик, що мають істотне значення для розуміння логіки планування фінансово-господарської діяльності, – взаємозв'язок та інерційність.

Основу цього методу складає теза про те, що можна ідентифіку­вати деякий показник, який є найбільш важливим з позиції характери­стики діяльності компанії і який завдяки такій властивості міг би бути використаний як базовий для визначення прогнозних значень інших показників у тому сенсі, що вони "прив'язуються" до базового по­казника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей. У якості базового показника найчастіше використовується або виручка від реалізації, або собівартість реалізованої (зробленої) продукції. Обґрун­тованість цього вибору досить легко зрозуміти з позиції логіки і, крім того, знаходить підтвердження при вивченні динаміки і взаємозв'язків інших показників, що пояснюють окремі сторони діяльності компанії.

Описаний метод заснований на припущенні, що:

а) значення більшості статей балансу і звіту про фінансові результати змінюються прямо пропорційно обсягу реалізації;

б) сформовані в компанії рівні пропорційно мінливих балансових статей і співвідношення між ними оптимальні.