Баланс робочого часу за звітний рік

З балансу робочого часу видно, що основними причинами цілоден­них втрат робочого часу є простої, неявки з дозволу адміністрації. Загаль­ні втрати робочого часу з цих причин у середньому на одного робітника склали 57,24 дні (6,89 + 50,35), а на всю чисельність – 260155,8 дні (57,24 х 45,45). Цілоденні втрати були частково компенсовані внаслідок скорочення тривалості чергових відпусток на 2,4 дні, відпусток по нав­чан­ню і передбачених законом.

У процесі аналізу актів про простої, обов'язкових записів порушників трудової дисципліни на надання відпусток без збереження заробітної пла­ти і лікарняних листів установлюються причини простоїв, необхідність на­дан­ня відпусток з дозволу адміністрації, їх частоти, повторюваності захво­рю­вань, причини їх виникнення, розробляються заходи щодо скорочення простоїв, профілактики захворювань, поліпшення умов охорони і безпеки праці, режиму роботи і зменшення відпусток з ініціативи адміністрації.

Внутрішньозмінні втрати робочого часу, обчислені безпосередньо за звітністю, трохи занижені, тому що у фактично відпрацьованому часі від­би­ваються години понаднормової роботи, запізнення, внутрішньозмінні втра­ти. Документально оформляються втрати робочого часу тільки від­ряд­ників тривалістю понад встановлену межу. Внутрішньозмінні втрати ро­бочого часу, причини їх виникнення виявляються на основі хроно­мет­раж­них спостережень фотографій робочого дня, первинних документів на оплату простоїв, заявок рішень профспілкових органів на понаднормові ро­боти.

Основними причинами втрат робочого часу є: незабезпеченість си­ро­виною, матеріалами, енергоресурсами, інструментом, технологічною до­ку­ментацією, технічна несправність устаткування, порушення трудової дисци­пліни, ритму роботи й ін.

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні ви­тра­ти робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, по­в'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу). У спеціалізованій літературі пропонується наступна мето­дика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;

визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного бра­ку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на пи­тому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат; визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

розраховується заробітна плата робітників в остаточному браці та на його виправлення;

обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заро­біт­ної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та йо­го виправлення як відношення суми заробітної плати та середньо­го­дин­ної за­робітної плати.

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скоро­чення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат за­робітної плати. Особлива увага при цьому приділяється посиленню контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу.

Вплив цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу на обсяг товарної продукції розраховуються добутком цих втрат на середньоденну чи середньогодинну продуктивність робітника.

Проведемо факторний аналіз фонду робочого часу й встановимо вплив факторів на його зменшення (табл. 3.29).

Таблиця 3.29